Повертаючись до історії міста:
У багатьох публікаціях про історичне минуле місто читаємо про те, що воно засновано в І третині ХVІІІ століття і що розвиток Козятина обумовився Будівництвом Києво –Балтської залізниці. Так, наше місто бере початок з будівництва Києво –Балтської залізниці , але це будівництво розпочалося в травні 1868 року. А це ІІ половина ХІХ століття. Тому ті , що стверджують про інше - самі собі протирічать. В липні 1870 року було споруджено потужну, як на ті часи, станцію і закладено робітниче селище. На мою думку, саме цю дату можна вважати вихідною в історії міста Козятина, тому що його поява пов’язана саме з історією будівництва Південно –Західної залізниці. А в 1874 році йому присвоєно юридичний статус - містечка.
Тому дату 7 липня 1874 року можна вважати офіційною датою народження міста. Архівні документи стверджують, що до цього часу не існувало міста, та й документів, які б підтверджували його історію в природі не існує. В публікаціях, які виходили про історію виникнення міста і датуються до ІІ половини ХІХ століття, ми можемо говорити лише в контексті походження назви міста. Тому що однозначно ця назва походить від назви села Козятина, яке має велику і давню історію. І коли ми читаємо про історію міста козацької доби Руїни, тощо , то це йде мова про історію Козятинщини, про історію Козятинського краю, про історію села Козятина. В довіднику Південно Західної залізниці за 1898 р. знаходимо цьому підтвердження: До постройки железной дороги окрестности Казатина были местностью пустынной, с редким населением, а само место, занимаемое ныне станциею и станционными сооружениями, представляло из себя болотистую площадь совершенно негодную для обработки.” Підтвердженням цьому є майже щорічні стихійні підтоплення, від яких потерпає населення міста. В географічному словнику Королівства Польського та інших слов”янських країв, який був виданий у Варшаві т. 4 за 1883р. читаємо: «Козятин – головна станція Києво –Брестської залізниці (між Чорнорудкою і Бердичевом ); тут сходяться три лінії : з Одеси (Козятин є найвищим пунктом цієї дороги), Києва і Бреста; 4 –та гілка затверджена і прокладається в напрямку до Махаринецького цукрозаводу , віддаленого на 8 верст. Експедиція поштова і телеграфічна. Майстерні для ремонту механізмів і вагонів. Містечко затверджене 7 липня 1874 року стараннями М.Васютинського, ярмарки відбуваються щотижня в четвер. В містечку нараховується 76 будинків , є синагога. В селі 196 садиб, церква зведена в 1853 р. , на місці старої; загалом землі 2818 десятин, в тому числі сільської 1308 десятин; церковної – 52 десятини, поміщицької, разом з лісом, 1458 десятин; сюди входить поміщицька земля, відведена під залізницю, близько 40 десятин. Жителів усього біля 3700, з них 450 католиків, біля 400 євреїв, решта православні.” Це мабуть один з перших документів, де згадується про містечко Козятин. Поміщик Васютинський , про якого йдеться мова в документі, був розумним, підприємливим, на відміну від більшості представників свого класу. Він розумів, що шляхове будівництво , це одне з найвигідніших напрямків вкладання свого капіталу. Шляхи сполучення, особливо залізничні , були головними артеріями, які зв”язували економічні регіони, забезпечували джерело існування та добробут для тих, хто проживав в даній місцевості. З першоджерела читаємо: “ Устройство здесь станции сразу обогатило все окрестное население и ныне район Казатина принадлежит к числу наиболее богатых местностей Киевской губернии.” Мудро поступали наші предки, які облаштовували свої поселення в найпригодніших для цього місцях. І як приклад тому, може служити частковий занепад навіть деяких міст Вінничини, які з”явилися набагато століть раніше і в свій час були високорозвиненими центрами цивілізації , як Шаргород , Ямпіль, Могилів –Подільський . І однією з головних причин, що сприяло цьому, була відсутність залізничних шляхів сполучення зокрема. Нажаль, цього розуміння бракує сучасним , так званим господарям. Географічне положення Козятина – як одного з найголовніших центрів залізничних сполучень (та й не тільки залізничних), потрібно вміло використовувати, як головний наш аргумент в господарський діяльності та зростанні його економічного розвитку . Це розуміли наші попередники, і це потрібно враховувати нам, повертаючись лицем до позитивного прикладу нашої історії. Думаю, що місцева влада, підприємці будуть рахувати цей козирний важель, знайдуть шляхи для його втілення. І в ХХІ столітті з”являться прізвища нових “Васютинських” , беручи на озброєння досвід вкладання капіталів. Історія довела, що його збільшення, як правило, відбувається коли вкладання здійснено в сферу виробництва та вмілого використання географічних умов, а сфера торгівлі – це вже річ похідна, тим паче “стихійні ринки”, “палаточні містечка”, навколо яких так багато галасу – річ тимчасова. Цікавим є те, що ні в одному довіднику Південно – Західної залізниці, які видавалися в кінці ХІХ на початку ХХ століття, не згадується місто Козятин, а тільки назва станція Козятин – вузлова. Ось наприклад: «...Далее, на 149 версте от Киева находится станция Казатин - едва ли не самая важная узловая станция Юго –Западных железных дорог с одним из лучших вокзалов всей русской рельсовой сети. Находясь на пути между Киевом и Одессой в пункте соединений железнодорожных линий, ведущих с одной стороны на Брест и Граево, а с другой – на Умань, Казатин является весьма оживленным центром , где господствует постоянное движение, где круглые сутки приходят и отходят поезда и беспрерывно сменяется суетящаяся и волнующаяся толпа пассажиров...” Про підтвердження Козятина як вузлової станціі читаємо: “ Козятин – буфетная станция по преимушеству; при существующем рассписании поездов остановки в Казатине приходяться во время зав трака, обеда или ужина. Казатинский вокзал, как уже сказано выше, один из лучних вокзалов русской рельсовой сети; он построен архитектором А.В.Кобелевым по проекту архитектора В.І.Куликовского. Здание вокзала расположено островом, то есть с обеих сторон его проложены рельсовые пути; это значительно усиливает пропускную способность станции и дает возможность одновременно принимать и отпускать несколько поездов, устраняя в то же время хождение пассажиров по путям. В железнодорожном отношении Казатин весьма важный центр; здесь находится основное депо и центр управления участка тяги, который по протяжению входящих в район его рельсовых путей, больше многих самостоятельных железных дорог; из железнодорожных сооружений заслуживает упоминания система механической централизации стрелок, сосредоточенная в девяти высоких башнях и устроенная по английской системе Сайкса. Число служащих на ст. Казатин в местном депо и мастерских достигает 5000 человек; столь значительное скопление лиц , стоящих у одного дела, связанных однородными интересами, общими нуждами и потребностями вызвало возникновение в Казатине железнодорожного народного училища, в котором обучается до 200 мальчиков и девочек, а затем постройку церкви…» В документах про історію Південно –Західної залізниці є інформація, що: «…Освещение помещений и станционных платформ и путей на большинстве станций дороги производилось керосиновыми лампами и фонарями. Электрическое освещение было лишь на станциях Киев, Казатин и Жмеринка. Для этих целей на станции Казатин использовались два паровых котла по 80 м кв. нагрева, 2 по 35 м кв. при 8 амп давления с пародинамомашинами: 2 по 75 квт, 2 по 27 квт, 2 по 18 квт каждая…» Що також підтверджує значення станції, яка відносилась до числа вузлових станцій. У 1883 році почала діяти нова залізнична лінія – Козятин – Погребище – Умань. В довіднику за 1894 р. знаходимо:” Через Казатин проходят железные дороги основних линий на Брест и Одесу и дополнительной – до Умани”. Це сприяло подальшому розвитку містечка. Цікаві матеріали з історії залізничної станції Козятин вміщені в “Иллюстрированом путеводителе по Юго – Западным казенным железным дорогам”, який вийшов у світ в 1899 році: » Казатин- большая узловая станция линии Киев – Одесса, служит исходным пунктом Уманской ветви. От Казатина рельсовый путь идет на восток, пересекая местность, известную под именем Киевской Украины. Это обширная равнина, пересеченная реками и речками, входящими в состав системы реки Днепра; богатая черноземная почва, здоровый умеренный климат делают эту местность одной из наиболее богатых частей Европейской России. Вдоль всей линии Уманской ветви расположен ряд сахарных заводов, и здесь вся сельскохозяйственная культура ведется, соображась с делом посева свекловицы . Что бы не говорилось и не писалось против громадных дивидентов, получаемых акционерами сахарных заводов, нельзя забывать, что это все частности, и что в общем сахарное производство имеет выдающее значение для нашего сельского хозяйства, что оно поддерживает наших земледельцев, несущих громадные убытки от падения цен на зерновые продукты, способствует улучшению сельскохозяйственной культуры и дает заработок многим десяткам тысяч рабочих, не отрывая их от земли и не превращая в фабричных, связь которых с землей окончательно прерывается…» Варто було б ще раз про це прочитати нашим законодавцям, які лобіюючи свої власні інтереси , а не інтереси України, щодо питання інтервенції цукру – сирцю чи то готового цукру , не підривали б по живому економічне підгрунтя наших сільгоспвиробників, та не знищували б цукрових заводів. В 90 – роках ХІХ століття Козятин став великою станцією. І той факт, що про містечко описується так детально в різних довідниках, які побачили світ в 90 –х роках ХІХ століття - ще раз підтверджує його стратегічне значення, як важливої вузлової станції в економічному розвитку Російської імперії . На сторінках 10 – го тому “Большой энциклопедии”. Словарь общественных сведений по всем отраслям знаний”, який вийшов у 1902 році, про наше місто писалося слідуюче: «.. Казатин , местечко Бердичевского уезда, Киевской губернии. В нем дворов –506, жителей 3505 ( 1715 мужчин и 1790 женщин), в 25 верстах от уездного города, Православная церковь, 2 еврейские молельни, 2 –х классное техническое железнодорожное училище, одна одноклассная народная министерская школа, 2 водяные мельницы, 6 ветряных, 6 кузниц,1 слесарня, 3 столярные заведения, 2 шапочных, 10 сапожных, 2 бондарских мастерских, 3 хлебопекарни, 1 больница, приемный покой , 2 врача, 3 фельдшера, 2 повивальных бабки, 2 аптеки, два погреба для продажи вин, 2 постоялых двора, 2 пивные лавки, 1 казенная винная лавка ,железнодорожное депо с 300 рабочими, один кирпичный завод, принадлежащий помещику М.Васютинскому, два заведения искусственных минеральных вод , еженедельные базары по четвергам ...» Любе місто починається з вулиць, які мають свою назву, визначають його самобутність та неповторність . Поява перших вулиць в Козятині датується останньою чвертю ХІХ століття. Їх було 3 головні: Вокзальна –(Леніна, - Червоноармійська – Леніна) , Поштова – (Лібкнехта – Грушевського) , Драгунська – (Червоноармійська - Леніна, - Червоноармійська). Що разом з провулками становило 12. Це ще один аргумент, який підтверджує вік нашого міста. А масова забудова міста розпочалася тільки в післявоєнний період , з забудови так званих земельних квадратів. Цю забудову здійснювали, як правило залізничники, але це вже інша тема. Тому, підводячи підсумок в історичному минулому Козятина, можна виділити слідуючи етапи його розвитку : 1870р. – робітниче селище, 1874 р. – містечко Бердичівського повіту Київської губернії, 1923 р. – районний центр Бердичівської округи. В 1938 р. його віднесено до категорії міст з міською радою Указом Президії Верховної Ради УРСР від 17 грудня 1938 р. «Про віднесення селища Козятин вінницької області до категорії міст». В документі зазначувалось: « Віднести селище міського типу Козятин , Козятинського району Вінницької області до категорії міст з міською радою, підпорядкованою райвиконкому в існуючих межах. Схоронити за містечком існуючу назву. Голова Президії Верховної Ради УРСР Л.Корнієц. Секретар Президії Верховної Ради О.Межжерін.» Після утворення Вінницької області Козятинський район ввійшов до її складу. В грудні 1962 р. значно розширилися повноваження Козятина, як районного центру , після того, як до складу Козятинського району було приєднано Самгородоцький (1957р.) та Комсомольський (1962р.) райони, що остаточно і закріпило територію Козятинського району в його нинішніх межах з центром в м. Козятині. В 60 –ті роки інтенсивними темпами велося будівництво адміністративних споруд в його центрі . 13 липня в 2000 р. рішенням сесії Верховної Ради України м. Козятин віднесено до категорії міст обласного значення. На підставі архівних джерел можна стверджувати, що наше місто в історичному ракурсі ще молоде і що кращі сторінки його історії ще попереду. За період війни місто зазнало значних руйнувань, як під час захоплення та окупації фашистами в липні 1941 року, так і під час звільнення в грудні 1943 року. Це пояснюється в першу чергу тим, що Козятин являв собою важливий стратегічний залізничний вузол держави. Бомбардування його кварталів і жилих будинків продовжувалося і після звільнення протягом 1944 року, особливо інтенсивним воно було взимку та на весні 1944 року. Особливо постраджали центральні вулиці та безпосередньо прилеглі до залізниці, про що засвідчують очевидці в своїх споминах та архівні документи , що зберігаються в Державному архіві Вінницької області. В першу чергу матеріали Вінницької обласної комісії рік по нанесенню війною збитках та документи по обстеженню міста, “ Об ущербе, причиненном оккупантами гражданам г. Казатин,” Документы по обследованию города” за 1944 та інші . З розповіді М.П.Підпригорщука: “ Німці в нічні години освітлювали ст. Козятин з висоти ліхтарями , а потім скидали авіабомби . Незважаючи , що наша хата знаходилась на відстані 12 км. від Козятина , в маленьке віконце, що виходило в бік Козятина , ми ясно бачили , як в небо піднялося полум”я від авіабомб, які попадали в цистерну з пальним. Такі феєрверки ми спостерігали щоденно, поки німці не окупували м. Козятин. Після таких авіаударів в повітря злітали не тільки цистерни з пальним, а й вагони, в яких були снаряди, міни, патрони, гранати, тощо. Під час звільнення міста від попадання авіабомб було повністю зруйноване приміщення міської школи , що розташовувалася в районі вул. Пролетарської за декілька десятків метрів від траси Козятин – Біла Церква, стіни й дах якої зрівнялися з землею. Тому після війни довелося будувати нову школу по вул. Матросова.” Про це засвідчує і житель міста Тимощук А.Г. Він також пам”ятає про потужний вибух, що стався на залізниці в районі Білої Казарми , коли було зірвано вагон з вибухівкою. Від цього вибуху в бувшому приміщенні церкви, що розташовувалась в районі школи № 2, повилітали вікна з рамами. Є. С. Мончинський під час звільнення міста згадує: “ Где –то в 10 – 11 часов утра, как грохнуло по двух вагонах, то по ул. Шевченко до Белой Казармы все дома рухнули за одну долю секунды. Небо в одно мгновение озарилось фиолетовыми и другими огненными цветами, рельсы падали на огороды, там образовались такие ямы, которые не могли засыпать, а на железной дороге пришлось делать обводную ветку.” ( Для Козятина в післявоєнний період взагалі було характерно велика кількість ямів , які утворилися внаслідок попадання в землю авіабомб, так званих бомб, що затормошили будівництво житла, створення нових вулиць, мікрорайонів. Це стосується і району вул. І.Франка, де проживала моя сім”я та інші. Ці бомби прийшлось засипати самотужки протягом багатьох десятиліть , вони ще й зараз зустрічаються в різних кутках міста, тим самим нагадуючи про страшні дні минулої війни) прим. автора. Зі спогадів Склярової О. В. «Мы приехали в г. Казатин после его освобождения, в 1944 году. И здесь мы увидели воочию все ужасы войны. Дело в том, что в этот период Казатин очень часто бомбили с воздуха как важный железнодорожный стратегический узел. “ ( Хоча місто Козятин звільнено 28 грудня 1943 року, але артобстріли продовжувалися до середини 1944 року, про що свідчать документи , які знаходяться в державному архіві Вінницької області . Там є і дати: 12.01.; 30.01.; 08.03.; 30.04.;29.05.; 31.05.; 06.07.Найбільше постраджали жителі вулиць Лібкнехта, Шолома Алейхема, Шевченка, Димитрова, Червоноармійська, Валдаєвська, тощо. Прим. автора) Тому першочерговим завданням після звільнення стало відбудова міста , про що йдеться в рішенні міської ради від 29.10.1944 р.» Об обеспечении восстановительных работ в городе». Важкою і напруженою була відбудова. Всі кошти, що виділялися державою і місцеві йшли в першу чергу на відновлення та нормальне функціонування залізничного транспорту та розвиток залізничних підприємств . Так уже впродовж 1945 року до ладу встало 38 об”єків Козятинського залізничного вузла. Детальну характеристику населених пунктів Вінницької області в тому числі вулиць та будівель Козятина в післявоєнний період зроблено станом на 1948 рік. Яким було наше місто в перші післявоєнні роки? А вірніше 60 років тому: “Тип зданий одноэтажный, глинобитный, белого цвета, побелка производится известью, каменных и кирпичных зданий 250, 2 –х этажных зданий 18. В Северной и Южной части города постройки сельского типа, одноэтажные, глинобитные дома. Город Казатин можно приспособить как узел обороны. В центре большинство построек (60) кирпичные, крыты железом и черепицей.. Военкомат кирпичный, 2 –х этажный, длина 40 метров, ширина стены 0,7 м. Кинотеатр кирпичный, 2 –х этажный, длина 60 метров, толщина стены 0,5 м.Трехэтажное кирпичное здание (бывший пивзавод) длина 60 метров, толщина ширина стены 0,7 м. Банк кирпичный двухэтажный длина 40 метров, толщина ширина стены 0,6 м Школа кирпичная двухэтажная длина 40 метров, толщина ширина стены 0,8 м. И ряд других(1948р.) зберігається в Державному архіві Вінницької області:” О численности населения, статистическое и економическое описание Винницкой области по состоянию на 1 января 1948 года. Город Казатин” .
