Кожне покоління українців мало травми від росіян. Війни, репресії, голодомори. Зараз знову страшна кровопролитна війна, де гине цвіт нації..
Сьогодні ми прощалися з молодим Воїном Лавровським Дмитром Анатолійовичем.
Лавровський Дмитро Анатолійович народився 20 квітня 1990 року в місті Цесіс, в Латвії. Згодом переїхав до України. Навчався в Сестринівській школі, пізніше в Козятинському училищі. Потім – в Погребищі. Працював у місті Києві. Перед повномасштабним вторгненням працював у Козятинському вагонному депо.
28 грудня 2022 року був призваний до лав Збройних Сил України. Мав велику мотивацію стати в оборону своєї Держави, адже тут його дім і найрідніші - мама та діти.
20 червня 2024 року під час виконання бойового завдання, солдат самохідного артилерійського взводу, 2-ї самохідної артилерійської батареї, самохідного артилерійського дивізіону військової частини А 4712 Лавровський Дмитро Анатолійович - мужньо виконавши військовий обов’язок, в бою за Україну, її свободу і незалежність, від отриманих важких поранень помер у хірургічному відділенні населеного пункту Юрківка, Запорізького району, Запорізької області.
Без батька залишилось троє синочків та маленька донечка. Не вистачатиме Дмитра і молодшому брату, адже вони були більше, ніж брати - друзями, товаришами та підтримкою один для одного. А з маминих грудей живцем вирвали серце.
Лавровський Дмитро Анатолійович та інші лицарі небесного війська – мірило нашої совісті. Ми зобов’язані гідно жити, робити все, щоб не було соромно перед їхньою світлою пам’яттю. Дмитро похований на кладовищі в селі Сестринівка.
Вічна, світла пам’ять полеглим воїнам-захисникам нашої Держави! Слава Україні!
