779–й день повномасштабного вторгнення, день коли ми прощаємося з двома відважними Воїнами, день коли Україна плаче, стоячи на колінах...
Левицький Сергій Степанович народився 16 травня 1976 року в с.Сестринівка. Там закінчив школу. Після 9 – го класу вступив в наше училище та здобув професію будівельника. Після училища строкова служба в десантно – штурмовій бригаді. По завершенню служби в армії працював в локомотивному депо – машиністом крана. Люблячий чоловік та турботливий батько, який пишався своїми дітьми. Відповідальний брат. Збирав навколо себе багато друзів та полюбляв збирати гриби.
8 – го травня 2023 року був призваний до лав Збройних Сил України. « Лев» такий позивний дали йому побратими. Тому що самовіддано та безстрашно кожного разу йшов у бій.
4 – го листопада 2023 року, сержант, командир відділення – командир машини 1 – го розвідувального відділення розвідувального взводу 3 – го механізованого батальйону військової частини А – 4576, близько 20 - ї години в районі зруйнованого залізничного мосту в м. Куп’янськ, Харківської області, під час переправи на човні через річку Оскіл, човен перекинувся. А 2 – го квітня 2024 року від національної поліції став відомий факт смерті Сергія Степановича.
Вець Андрій Олександрович – народився 14 липня 1984 року в нашому місті. Навчаючись у 1 – й школі займався спортом. Вивчав карате та дзюдо. Щоразу виходив переможцем зі змагань. По закінченню школи проходив строкову службу у м. Вінниці у військовій частині 3008. Далі вступив в наше училище, де здобув професію електромонтер контактної мережі. Працював у м. Вінниці в БМП – 392 за спеціальністю. Одружився, згодом став татом. Любов та гордість за сина переповнювала його, він обожнював свого синочка - Тимура.
22 березня 2023 року був призваний до лав Збройних Сил України. Навчання проходив у Кіровоградській області, після пройшов відбір та був направлений на навчання в Польщу. Саме там отримав почесне І місце в Міжнародних військово – патріотичних змаганнях, за що отримав для своєї частини – 4 військові броньовані автомобілі. Повернувшись на Батьківщину – боронив Харківщину. Завжди проявляв себе як військовослужбовець, який знає що робити на полі бою, уміло керував та допомагав хлопцям, навіть бувши солдатом, за що був високо оцінений командуванням батальйону та в жовтні отримав звання молодший сержант та посаду командира відділення 1 взводу 1 механізованої роти. Біля населеного пункту Лиман виконував завдання на території іншого підрозділу. По успішному завершенню військової операції потрапив під артобстріл, де отримав поранення. Після госпіталю повернувся одразу до свого підрозділу з твердим переконанням пов’язати все своє життя з військовою справою. 2 квітня 2024 року головний сержант 1 – го механізованого взводу 1 – ї механізованої роти, 1 – го механізованого батальйону військової частини А 4576 поблизу населеного пункту Осиковий Гай, Чугуївського р – ну, Харківська область Андрій загинув. Добрий, щирий, завжди усміхнений. Дуже порядним виховала його мама.
Левицький Сергій Степанович похований на кладовищі в с.Сестринівка, Вець Андрій Олександрович в с.Козятині.
Відважні сини українського народу поповнили лави небесного війська. Немає слів які допоможуть рідним пережити таку втрату. Щирі співчуття родинам полеглих Воїнів!
Ми ніколи не забудемо їх подвиги та жертву! Вічна слава та пам'ять Героям!
