685 день повномасштабного вторгнення, країна щодня оплакує своїх Героїв, прощається з найкращими.
Сьогодні ми прощаємося з нашими Захисниками, які боролися за нашу свободу та незалежність: Завальнюком Романом Борисовичем та Мариничем Михайлом Романовичем.
Завальнюк Роман Борисович народився 6 лютого 1980 року в селищі Турбів, Липовецького району. Закінчив місцеву школу, згодом Заболотнянський сільськогосподарський технікум за фахом агроном. Після закінчення навчання - працював за спеціальністю.
У 2000 році переїхав в Непедівку та працював в агрофірмі «Світанок». Згодом знову переїхав до Козятина з дружиною.
З 2015 році Роман ніс військову службу в зоні АТО, в населених пунктах Маріуполь та Мар’їнка. Після того, як був демобілізований, повернувся знову на залізницю, але працював вже в Києві, потім в Українській Технологічній компанії у місті Козятин.
1 березня 2022 року був знову призваний на військову службу та проходив її у батальйоні територіальної оборони. Брав участь у бойових діях в районі міста Бахмут. З того пекла Роману вдалося вийти двічі. Артилерист, командир гармати, старший солдат, надійний товариш та побратим, здоров’я якого забрала війна, а, зрештою і життя.
В Романа лишилися дружина, син та донька. Похований Воїн на кладовищі в с.Непедівка.
Маринич Михайло Романович народився 17 січня 1982 р. в нашому місті, навчався в 5 – тій школі. По закінченню Харківського залізничного університету пішов на роботу у Вагонне депо. У 2014 році Михайло Романович став на захист нашої Батьківщини, звільнився перед повномасштабною війною. А 22 лютого 2022 року знову пішов у військкомат, звідки одразу на передову в Миколаїв. Після поранення відновлювався у госпіталі. Після лікування продовжив службу на Херсонському напрямку, де знов отримав поранення. Далі служив в Бахмуті, де після поранення та лікування – ротація. Бувши вдома захворів і знову госпіталь, не дочекавшись звільнення поїхав знову на передову.
Після звільнення почав лікування в Козятині, далі у Вінницькому госпіталі. Але на жаль : пережите на лінії зіткнення, втрата побратимів, численні важкі поранення не пройшли безслідно і як наслідок наша громада і вся Україна осиротіли. У Михайла Романовича залишився батько – також учасник бойових дій, мама, сестра, дружина та діти.
Похований наш Захисник на Алеї Слави на міському кладовищі.
Втрати таких неймовірних воїнів - ціна майбутньої Перемоги. Найвища ціна. Треба робити все можливе і неможливе для підтримки української армії. Допомагайте Збройним Силам. Бо вистоять вони — вистоїть Україна!
Вічна пам'ять та слава Героям! Низький уклін та вдячність за подвиги та найбільшу жертву!
