Перейти до головного меню Перейти до основного вмісту Перейти до нижнього колонтитула

Новини

Всього переглядів: 13

Народився земляк в місті Козятині в родині слюсаря-залізничника 2 грудня 1922 р. Був п’ятим в родині хлопчиком. Дитинство проходило, як у більшості малечі, на великій залізничній станції, серед рейок та дивовижних могутніх паротягів, пробігаючих мимохіть потягів. За 2 роки до початку війни закінчив школу № 2, де був кмітливим і розумним відмінником. Любив малювати. Вступив без зайвих проблем до Київського інженерно-будівельного інституту. Навчання перервала війна, і хлопець з іншими студентами рив окопи на околицях Києва. А далі – військкомат.

Молодого бійця направляють до Полтави, де формували військові частини для Південно-Західного фронту. Під Каневом у 1941 р. отримав поранення, лікувався в Харківському шпиталі, котрий евакуювали до Казані. Одужавши, споруджує в числі будівельного батальйону цехи та заводи в м. Челябінську.

У 1943 р. після звільнення Києва продовжує навчання у вузі. Закінчивши у 1948 р. інститут, був направлений в Башкирію до будівельного тресту в м. Октябрськ. Через деякий час повернувся в Україну у Донецьку область в смт. Рубченково, де у співавторстві з відомим архітектором Берберовим Л.Л., працювали в облпроєкті й розробили творчий проєкт внутрішніх робіт місцевого палацу культури (1949-50 рр.)

У 1950 р. доля закинула в найулюбленіше місто молодості – Київ. Став до роботи в державних архітектурних майстернях. В тому ж році одружився. Створив сім’ю й паралельно склалася службова кар’єра. Пройшов всіма службовими сходинками від звичайного працівника до начальника архітектурного управління. У 1976 р. брав у співавторстві з іншими архітекторами участь у реконструкції першої черги центрального столичного майдану Незалежності, за що був нагороджений орденом Знак Пошани, а в 1985 р. – Державною премією СРСР та присвоєно звання Заслужений архітектор України.

За його проектами споруджено в м. Києві будинки на Кловському узвозі № 10 (1954-57 рр.), по вул. Дачній № 6 (1955 р.), Лесі Українки № 9 (1964 р.), Русанівський житловий масив (1961-74 рр.), готель «Славутич» (1971-72 рр.), перший мікрорайон житлового масиву «Оболонь» (1970-73 рр.  Теж у співавторстві).

У 1994 р. обраний почесним членом Української академії архітектури. З 1950 р. – заступник голови Київської державної експертизи архітектурних проектів. Був головним спеціалістом у столичній  службі держекспертизи.

На запрошення адміністрації рідної ЗОШ №2  відвідував її на 110-літній ювілей у 2006 р.

Помер земляк- архітектор на 87-у році життя 8 січня 2009 р. Залишилися його витвори в різних куточках Києва і наша пам’ять.

 

Лілія Макаревич, директор Музею історії міста Козятин

Генріх Станіславович Кульчицький заслужений архітектор України
Генріх Станіславович Кульчицький заслужений архітектор України
Генріх Станіславович Кульчицький заслужений архітектор України
Генріх Станіславович Кульчицький заслужений архітектор України
Генріх Станіславович Кульчицький заслужений архітектор України
Банер - Президент України
Банер - Урядовий портал
Банер - ВР України
Банер - Урядова телефонна "Гаряча лінія"
Банер - Асоціація міст України