Спеціальність залізничник стала однією із найпрестижніших в місті завдяки будівництву залізничних доріг через Козятин.
Містечко засноване завдяки появі залізничної станції Козятин під час будівництва другої ланки залізничної магістралі Київ-Балта довжиною 457 км. Будівництво розпочалося у травні 1868 р., а через 2 роки об 11.30 рушив перший потяг з Києва у напрямку Одеси 26 травня 1870 р. В цей же рік була прокладена колія до Бердичіва.
У червні 1878 р. товариства Києво-Брестської, Одеської і Брестсько-Граєвської залізниць злилися воєдино у Південно-Західну залізницю загальною довжиною 2167 км. На той час це була найдовша залізнична дорога в Російській імперії. У 1882 р. була приєднана Бендеро-Галицька лінія. Тут було прокладено у 1883-1891 рр. і перетиналися лінії Козятин-Умань і Вапнярка-Христинівка-Шпола.
Козятин стає великою вузловою станцією. Будується розкішний і по цей час вокзал (1888-1889). Козятин стає однією із важливіших буфетних станцій, де розміщено основне депо, центр управління дільницею тяги, з системою механічної централізації стрілок, зосередженої у 9 високих вежах, облаштованих по англійській системі Сайкса.
Південно-Західну залізницю поділено на 4 відділення і 31 дільницю, а ті в свою чергу, на дистанції та околотки. Наша станція була одна із трьох, а це Києва і Жмеринки, електрофікована. Для цього використовували 2 парових котла. Кількість службовців залізниці виросла до 5 000 осіб, що спонукало відкрити у 1878 р. перше в місті залізничне народне училище, де навчалося 200 хлопчиків та дівчаток.
У 1895 р. побудовано на кошти залізничників православну церкву Вознесіння Господнього, яка була розібрана у 1960-их роках. У 1874 р. клопотаннями місцевого землевласника Мар’яна Васютинського економічний зріст усього нашого краю.
Серед залізничників чимало нагороджених відзнаками та медалями за високі досягнення на залізничному транспорті. Серед них Віктор Іванов, який перш, ніж стати режисером, водив паротяги. Залізничники одні із перши чинили опір в окупованому фашистами Козятині, створивши підпільну групу «Залізничник», двоє з них український шеф депо Іван Сєрбін і електромеханік Григорій Кондрацький були страчені привселюдно в січні 1942 р. на центральній площі міста. Із родини залізничників створювач тепловізорів на літаках та катерах-амфібіях Сергій Вітюк, один із конструкторів реактивної установки «Катюша» Андрій Костиков. Трьом машиністам за успіхи в роботі було присвоєно звання Героїв-Дмитру Павленку, Миколі Порхуну, Євгену Андрєєву.
Трудові здобутки й бойові заслуги службовців залізниці увіковічені у встановленому в 1987 р. пам’ятнику «Паровозу Л-2309», у пам’ятних знаках на центральній площі , на меморіальних плитах стін училища й шкіл міста, в назвах вулиць і в експозиціях музеїв. Світла пам’ять воїнам залізничникам, які боролись і загинули за свою землю в Першу і Другу світових війнах відстоюють незалежність України і сьогодні в зоні АТО/ООС на Сході України.
Зі святом Вас, шановні залізничники!
