Історія, яка нас об’єднає.

1. Історія як об’єднуючий фактор для консолідації української нації. 24 серпня ми відзначаємо в черговий раз річницю Незалежності України. І вкотре задумуємося над тим, що заважає нам рухатися вперед, що гальмує державотворення. Головними складовими державотворення є стабільність в усіх сферах життя, єдність помислів в усвідомленні спільної мети, громадянське порозуміння . А саме, цього, як показує життя , нам бракує. Одним з головних чинників будь - якої держави виступає її історичне минуле, історія, яка повинна бути спільною для всіх, хто в ній проживає, незалежно, хто і як до неї ставиться . Для нашої молодої держави – це особливо важливо і актуально, тому що впродовж століть українська земля завжди ставала об’єктом зазіхань, ласим шматком для різного роду завойовників, що роздирали її на частини. В силу таких обставин історичне минуле окремо взятого регіону, окремих її складових досить суттєво різниться один від одного. І досить часто саме цей фактор використовується певними політичними силами , як аргумент, для підігрівання пристрастей, протистояння, протиставлення одних інтересів і цінностей іншим ,Це в свою чергу посилює невпевненість, розгубленість, апатію, відволікає від конкретних реальних справ, які потрібно розв’язувати щоденно, дестабілізує суспільство. Саме за цих обставин в нашому минулому часто мали місце приклади, коли українці в силу об’єктивних причин, опинялися по різні боки барикад і сходилися в протиборстві і протистоянні, захищаючи інтереси третьої сторони, тобто інших , не маючи змоги відстоювати свої національні , корінні інтереси . Були і субєктивні причини, коли еліта, верхівка, ігноруючи національні інтереси, дбаючи про свої власні, часто продавалася а потому вірою і правдою слугувала завойовникам, маючи від цього певний зиск. Народні ж маси завжди опинялися в ролі заручників і головних виконавців чужої волі. Документальні підтвердження цьому знаходимо впродовж століть. Особливо їх багато містить 20 ст. Односторонні тлумачення, певні стереотипи , ідеологічно – пропагандистські догми, що викарбовували у свідомість цілих поколінь надто живучі, від них не можна позбавитися водночас. Але саме це є гальмом, що заважає нам , країні рухатися вперед. Тому потрібно докорінно змінити підхід до вивчення історії , не переписуючи її ,в черговий раз, заново. При глибинному аналізі попереднього шляху, пройденого Україною, на думку спадає одне: «Багатостраждальна земля» . Тому треба прагнути зробити все, щоб таке ніколи не повторилося. Історія в 1991 році дала нам реальний шанс - мати свою державу, щоб зробити життя на краще. Потрібно ним скористатися. Як не парадоксально, але саме історія, попри її неоднозначне розуміння і сприйняття та іноді непримиренність в оцінках фактів і подій , що мали місце в зв’язку з приналежністю українських земель впродовж століть до різних державних утворень і держав , які ніколи не виступали захисниками українців, саме історія повинна виступати об’єднуючим фактором. В противному випадку держава може бути вкотре приречена. Історія, якщо не засвоюємо її уроків – повторюється. Ми ( всі громадяни України) повинні навчатися поважати свою історію. На це потрібна добра воля, бажання кожного і час. При цьому має бути відсутнє тлумачення: «Подобається вона мені чи ні» - Події історичні – відбулися і це факт. Тому сприймати їх потрібно такими , якими вони була на справді: обєктивно, неупереджено, не використовуючи вирваних з її контексту окремих фактів чи подій, шукаючи ідеальні історичні постаті і перетворюючи їх в кумирів і відкидаючи водночас те, що не є прийнятним для свого світосприймання. Надбання історії не можна використовувати сіюхвилинно , корпоративно, і завідомо кон юктурно в угоду певним політичним авантюристам . Не можна «використовувати» історію , а тільки її уроки. Націю, як не парадоксально звучить для нас, може обєднати тільки історичне минуле, що має спільні корені для всіх, незалежно від географії регіону і сукупності особливостей його розвитку при всій багатогранності і різноманітності , суперечності нашого попереднього шляху . А саме відсутність такого її бачення найбільше нам шкодить в консолідації на шляху розбудови сильної держави. Нам необхідно ставати на шлях такого розуміння минулого, яке об’єднує. 2.Новий підхід до пізнання вітчизняної історії. Ми повинні навчитися відчувати і розуміти нашу історію. А щоб цього добитися в повній мірі пропоную новий підхід , нову концепцію вивчення історії нашого минулого , що зводиться до наступного: - Перейти від історії абстрактної ( в певній мірі загальної , політизованої,кон юктурної ), яка домінує в наших підручниках до історії конкретної. А така історія починається з Малої Батьківщини. Цей напрямок повинен стати пріоритетним. - Більше уваги дослідницькій роботі, роботі з першоджерелами, що припадають пилом в наших архівах. Кожен регіон повинен відкрити свою історію, досконало освоївши опрацювавши всі відомі джерела( документи архівів, сімейних архівів, старі фотографії, пожовклі листи, речі - це справа спільна і водночас кожного . Історія оживе : через знайомі і близькі , водночас рідні персонажі, місце , де відбувалися події, час , сплітаючи їх в одну ниточку, що об’єднує всіх і вписується в історію країни в контексті з історіями наших сусідів тощо. - Не політичний і політизований підхід, а об’єктивне розуміння, тлумачення і сприйняття історичного минулого( В чому найкраще допоможе розібратися історія рідного краю.) - Не поділ на дві складові –чорне і біле , а одночасне поєднання і чорного і білого . - Головне завдання історії – вчити вмінню використовувати її уроки. - Долучатися до її витоків кожному небайдужому, шукати істину в альтернативних джерелах. Давати змогу кожному самому розібратися в її подіях. 3. Минуле Малої Батьківщини – рідного краю – беззаперечне джерело правди і неупередженості. А тому потрібно докорінно змінити підхід до його вивчення пізнання, сприймання і розуміння. Дороговказом на цьому шляху повинна стати історія Малої Батьківщини. Історія кожного регіону індивідуальна і неповторна. Складовими цього виступають фактори географічні, етнографічні,виробничі, культурні, побутові, людські тощо. Саме це допомагає вирізняти його ( регіон) серед багатьох інших. Водночас його історія є складовою загальнонаціональної історії, так як кожен окремо взятий куточок рідної нам землі, живе не лише своїм життям, але і життям всієї країни. Адже події, що відбуваються у центрі, завжди відлунням проходять по її околицям в тому числі і на нашій Малій Батьківщині. Наша спільна Батьківщина, що зветься Україна, починається з Батьківщини кожного, окремо взятої людини. Історія рідного краю повинна зайняти особливе місце ,тому що вона близька і зрозуміла і водночас справжня,торкається (зачіпає) кожного. З місця, де ти зявився на світ і робив перші кроки до його пізнання,зростав і мужнів, місця, де знаходиться(залишилася ) твоя пуповина, де живуть і проживали в різні часи близькі тобі люди, з історії сімї, , з рідного дому і рідного двору , з вулиці куди повертаєшся, щоденно, або подумки , з населеного пункту де розпочинав свій шлях, де відбуваються щоденні турботи. з з родословної дерева,яку ми повинні відкрити для себе і для своїх дітей розпочинається вся історія велика і мала. І це саме те, що нас всіх може і повинно обєднати - рідний дорогий , неповторний куточок, який вплітається разом з іншими подібними за ознаками до твого в одне велике поняття – Батьківщина. Ніхто не може знати історію рідного краю краще за тих, хто народився та проживає на цій землі, землі, що є для них найважливішою і найціннішою. Навіть науковці, що народилися в інших краях не можуть претендувати на істину в останній інстанції. Це тому, що не зможуть вони «докопатися», спуститися до її самих глибин конкретно взятого куточку країни. А в повній мірі глибинні пласти історії свого краю можуть підняти тільки ті, кому вона є найближчою і найріднішою. Неперевершеним живим джерелом інформації, що в своїй сукупності є найбільш правдивою і зрозумілою, виступають спогади очевидців Епоха і час викарбувалися на їхніх діях і вчинках , позначилася на їхніх долях. В спогадах , як правило , відсутнє дозування або якесь обмеження в інформації , що характерне для офіційних документів. Події, що пройшли через самих учасників і очевидців , залишивши слід на все життя. І на стільки сильний, що не може залишити байдужими інших. Саме за таких умов історія оживає і стає більш близькою і цікавою. Вивчати історію Малої Батьківщини, важливо в ув’язці з подіями загальнонаціональної історії та історичного моменту в світовій історії, що відповідає певному періоду. Тільки тоді вона стає більш зрозумілою, більш відкритою і спонукає до аналізу до осмислення як минулого так і сьогодення. І таким чином усвідомлення її уроків і подій буде слугувати майбутньому. Це залежить від глибини її розуміння і правильного справедливого сприйняття. Саме історія Малої Батьківщини розкриває нам такі можливості. Чомусь до сих пір ця тема залишалася вважалася другорядною і їй приділялася недостатня увага. А саме вона повинна вийти на перший план. Інтерес до вивчення історії рідної землі є мірилом нашої свідомості. Обєднуючи події, факти, людські долі на місцевому рівні ,ми водночас вплітаємо їх в загальноукраїнський ланцюжок, тим самим розширяючи її рамки збагачуюючи історію України, яка в свою чергу допоможе дати відповідь на запитання: « Чому відбувалося саме так? Чи була альтернатива?» , тощо. Від конкретного до загального ,в їх поєднанні – джерело істини і правда історії. 4. Правду історії потрібно шукати в документах. Історія повинна нас вчити думати, а таку змогу дають першоджерела , що дають можливість читачам самим розібратися в подіях, які мали місце. За останні десятиліття широкому загалу стали доступними документи з грифом «Цілком таємно». Чекають на своїх дослідників цілі пласти першоджерел, що зберігаються в наших архівах. Документи слугують віддзеркаленням тієї епохи, коли вони створювалися як реакція на щоденні реалії і вимоги життя . 20 ст. стало найбільш насиченим на події - війни , революції , крах і розпад імперій, різного роду політичні та економічні експерименти, передумови, що породило фашизм, нацизм, сталінізм, призвели до розколу світу на дві системи, краху колоніальної системи. В цей період відбулося випробування атомом, перші польоти в космос, політичне і ідеологічне протистояння в середині держав і між державами, поява поняття «холодна війна» тощо. Водночас історична наука стала найбільш викривленою і однобокою, що ґрунтувалася на догмах і придуманих аксіомах і стала носити замовний політичне забарвлення. Саме тому наслідки цього стали одними з головних складових причин, що заважають молодій державі Україні рухатися вперед, стоять на заваді українського державотворення. Саме це століття, століття, яке залишило найзмістовнішу документальну базу, ще потребує обєктивного дослідження і вивчення. Головним повинно стати - змінити наш підхід до дослідження історії і наше ставлення до неї . Правду історії потрібно шукати в документах , що зберігаються в державних, , в сімейних архівах, в приватних колекціях. Саме документ повинен стати і значити більш ніж сотні написаних сторінок авторських праць. Документи дають історії змогу – заговорити, а нам – відчути подих минулого. Документи, аргументи і факти – річ уперта і переконлива. При цьому історія стане більш змістовною, близькою і предметною Багато цікавого ми можемо дізнатися з інших джерел: спогадів очевидців, старих пожовклих фотографій, сімейних реліквій, речових джерел тощо. Чим більше учасників буде залучено до її дослідження , тим змістовнішою буде наша історія. Пошук історичної правди викликає інтерес, що переходить у захоплення. Цей приклад спонукає до дій тих, хто поряд. Разом відкриваємо свою історію , що є складовою частиночкою історії держави. Досить сказати, що на місцевому рівні вона ще мало досліджувалася. Самому долучитися до історії , усвідомити , що ми її учасники і творці водночас. Історія повинна слугувати джерелом правди без прикрас ,без домислів. Чим більше документів ми «витягнемо на гора» тим більш зрозумілою стане вона для нас. А позитивний історичний досвід слугуватиме майбутньому. 5. Уроки історії . “Про чорне й біле”. Історія на замовлення. Про чорне й біле”. Історію ми не змінимо, а от підхід до її засвоєння можемо. І це потрібно робити, щоб відмежуватися від хибної, політично заангажованої, перекрученої історії. Ми ще не зрозуміли глибини історичних процесів( нас цьому не вчили). Часто їх заміняли завідомо підготовленими «зверху» і завченими нами постулатами за якими ховалася справжня історія і правда. Тому наслідком, як правило, було не завжди адекватне сприйняття іншої думки чи позиції. Ми часто ставали заручниками чиїхось думок, тверджень - це хибний шлях, який розєднує . Існувало тільки або «чорне», або «біле» . Щоб від цього відмовитися, відійти від стереотипів потрібен час. Саме тому на певний час необхідно відійти від питань історії , які можуть слугувати « яблуком розбрату»( питання пов’язані з національно - визвольною боротьбою та позиціями окремих сторін, питання другої світової і великої вітчизняної війни , питання мови тощо.) З часом вони розвяжуться і зникнуть самі собою непомітно, як це було з державною символикою. Час і історія розставить все на свої місця, якщо ми відкриємо її для себе і намагаємося зрозуміти, поєднавши всі «+» і «-». Якщо дотримуватися старих віджилих догм - це шлях в нікуди . Не завжди істина відкривається відразу і не завжди вона знаходиться на поверхні, до неї буває ще важко «докопатися». Потрібен час і терпіння, а для спостерігачів - розуміння. Не завжди герої можуть сприйматися тільки «героями», як і не завжди вороги виявлятися «ворогами». Часто таке трапляється , коли домінує одна точка зору, яка не сприймається , або вороже сприймається іншими. Немає ідеальних постатей в історії. Ніхто не повинен заперечувати право кожного на своє власне бачення подій, на власну думку особлива цінність полягає в тому, коли воно аргументовано , тоді має підстави на існування. Важливо, щоб вона не заважала нашому державотворенню. Головне, щоб в спільних інтересах, які є загальнодержавними і державотворчими ми були однодумцями ( єдність в різноманітності). Вчитися вмінню слухати і чути один одного, вмінню пробачати і прощати. Від цих , здавалося б простих і водночас таких складних і важливих істин стає сильнішою людина , суспільство, країна. Історія на замовлення. Досить часто , і підтвердженням цьому є весь попередній історичний шлях в викладанні історії, коли історію нам насаджували згори, коли вона мала замовний характер . Підручники часто писалися на замовлення. Така доля спіткала підручник історії України для середньої школи 1991 року. Впродовж цього одного року зявилося два зовсім протилежні за змістом викладення історичного матеріалу навчальних посібники при одному авторському колективі істориків. Тому головною книгою , беззаперечно на той час , стала історія України , написана за кордоном О. Субтельним. Чи події 2004 року , коли вже в підручнику для 5 класу, де тільки починається перше знайомство з історією України така увага подіям Помаранчевої революції, яку то й «революцією» в її класичному розумінні назвати важко . Будь – які важливі історичні події повинні “ визріти” в часі, щоб зайняти своє місце в загально історичному процесі. Багато прикладів можна привести, що підтверджує , що з нашою історією , її викладенням , далеко не все гаразд. Час переходити до такого тлумачення історії, де об’єктивізм і історизм не буде підмінятися ідеологічними , політичними чи якимись іншими критеріями, що визначають її сплюндрований зміст. ( Так , про Голодомор, репресії, колективізацію я вперше дізналася правду не з наукових книжок і підручників , а від своїх рідних . ) І це початок нового бачення в вивченні історичного минулого. Історія повинна стати важливою цементуючою складовою нашого державотворення . Кожна людина проходить свій шлях по життю. І скільки людей, стільки і доль. Але одночасно вони пов’язані з долею держави, в якій проживають. Жити в державі і бути вільним у своїх діях і вчинках від законів , які в ній встановлені і діють неможливо. Це нерозривний спільний взаємозв’язок, який є визначальним в житті людини - громадянина. Саме держава накладає свій відбиток на долю кожного , хто в ній проживає. Не може чуватися людина щасливою, коли немає щастя у державі. Якщо випробування проходить держава, вони лягають тягарем в більшій чи меншій мірі на плечі кожного громадянина. Найстрашнішими з яких є війни, революції, голодомори - через такі ми пройшли у 20 ст. Пройшли, щоб наблизити час – створити свою власну незалежну державу. Сьогодні у світі існує держава Україна. Але це тільки початок великого і складного шляху. Головне , не повторювати помилок минулого,а як цього уникнути – дати відповідь може і повинна історія; всім разом і конкретно кожному. А початок лежить у витоків – історії Малої Батьківщини. Нам потрібні ці знання і цей досвід - і в цьому полягає найголовніше призначення історичної спадщини. І перший крок в цьому напрямку зроблено. Зоя Вільчинська історик. м. Козятин.