Славні 95 років відзначив минулої суботи фронтовик, учасник бойових дій Другої світової війни, кавалер ордену Великої Вітчизняної війни другого ступеню, нагороджений медалями «За звільнення Праги», «За звільнення Братислави», «За взяття Берліна» козятинчанин Станіслав Лук’янович Чуловський.
На родинне застілля з нагоди ювілею голови сім’ї, до слова, що цьогоріч збігається із Міжнародним днем сім’ї, зібралися онуки та правнуки Станіслава Лук’яновича. До багатого кошику сердечних вітань поважному ювілярові долучилася щирими словами побажань і депутат міської ради 8 скликання Ірина Слободяник.
- 95 років – це велика цифра, що зовсім трохи відокремлює від вікового ювілею! Щиро схиляюся перед вашою мудрістю та життєвим подвигом. Бажаю Вам, щоб Ваше здоров’я міцніло з кожним днем, а настрій був тільки сонячним. Нехай Ваш подальший життєвий шлях буде легким і світлим, а всі труднощі залишаться позаду в історії, яку Ви змогли гідно прожити, - зауважила Ірина Михайлівна.
А пережив Станіслав Лук’янович і справді немало.
Його коріння з Пиковця. Тут робив перші дитячі кроки, пізнав важке голодне лихоліття, здобув шкільну освіту. Шість років було Станіславу, коли голод підкосив татка. Четверо діток довелося мамі самій ставити на ноги. Голод та скрута забирали в нені здоров’я, а в її кровинок – щасливе дитинство.
Після визволення Козятинщини від фашистів, важка ноша захисника рідної землі випала на долю Станіслава та його ровесників. В складі 1-го Українського фронту С. Л. Чуловський звільняв рідну українську землю, визволяв з-під фашистського ярма поневолені європейські країни. На озері Балатон наш земляк отримав важке поранення.
Після переможного травня ще рік продовжував армійську службу. Демобілізувавшись, пізнав шахтарського хліба у далекій Воркуті. Але рідна сторона кликала до себе. Вже був досвідченим парубком, коли його серце полонила Галя Поліщук. Пізнав наш земляк також романтики залізничних мандрів, адже тривалий час працював провідником пасажирських вагонів. Згодом влаштувався працювати на місцевий комбікормовий завод. Хоч давно став міським жителем, але селянська вдача не полишає Станіслава Лук’яновича – все життя він любить трудитися біля землі, а ще посидіти з вудками на березі водойми рідного села, аби хоч подумки поринути в далекі дитячі роки.
Всю свою любов Станіслав Лук’янович і Галина Михайлівна перелили в доньку Женю та онуків Катрусю і Юру.
Катя – відомий на Козятинщині волонтер, багато разів з гуманітарними вантажами побувала в зоні АТО. Юра – працює на залізниці.
Про важкі та героїчні сторінки нашого народу розповідає на уроках історії донька ветерана, Євгенія Станіславівна, яка працює в одній з міських шкіл, мовлячи, що наші пращури прожили важке та славне життя і ми, їхні нащадки, повинні бути гідним їх величного життєвого подвигу.
За матеріалами публікацій газети «Вісник Козятинщини»
