Серпень 1919 року. Перемога Української галицької армії над більшовиками за Козятин. Віче у Козятині
У результаті стрімкого наступу на Козятин галичани повністю паралізували залізничний рух. Артилерія УГА, що розташувалася у с.Сокілець, влучним обстрілом змусила червоних покинути станцію.
«Ворожа артилерія з панцерних поїздів обстрілює Соколики (с.Сокілець прим.авт). На північ від села Соколики в сторону Козятина терен піднімається вгору, і на підвищених пунктах стоять вітряки-млини. Беру двох телефоністів і йду до вітряків. Телефоністи протягають за собою телефонічну лінію. Вкоротці вилажу на вітряк і звідтіля бачу цілий Козятин. Бачу станцію Козятин і 8 ворожих бронепоїздів. Вони обстрілюють Соколики. Бачачи це, даю телефонічно приказ батареям отворити вогонь на станцію і сам керую вогнем. Ще кілька хвилин ворожі бронепоїзди стріляють на Соколики, а пізніше припечені нашими влучними стрілами, залишають станцію та втікають. Наказую дати ще декілька стрілів на ворожу піхоту в Козятині, що втікає з міста. Вертаюсь до Соколик. Смеркається. Подаю вістку про ситуацію бригаді і кажу, що з Козятина ворог вже втік. Саме тоді наші піхотинці входять до Соколик і після короткого відпочинку відмаршировують на Козятин. Раннім ранком 17 серпня вже цілий Козятин був обсажений нашою бригадою без жодних наших втрат у людях. Ворог був так здезорієнтований, що деякі його частини без одного стрілу попадають нам в руки. Молодь козятинської гімназії влаштовує нам прекрасну забаву в парку біля станції» («У поході на Київ» С.Мацькевич, командир 2-го гарматного полку УГА, газета «Свобода», 1 вересня 1955р.)
В Козятині розташувався штаб ІІІ Корпусу УГА на чолі з генералом А.Кравсом. Він призначив комендантом Козятина отамана Романа Дудинського.
21 серпня 1919 року в Козятині, проїздом до Бердичева, перебував Головний Отаман військ УНР Симон Петлюра. Його урочисто зустрічали. На вокзалі вишикували почесну варту із вояків тієї сотні, яка першою увійшла в Козятин. С.Петлюра виголосив промову, в якій щиро подякував воякам за їх хоробрість та подарував сотні 5 тисяч гривень.
Зі спогадів булавного старшого десятника 3-готретього куреня 8 бригади УГА Василя Ілащука під час наступу на Київ:
«В день Спаса, 19 серпня, ввійшов до здобутого 2 й 8 бриґадою Козятина, де обі бриґади одержали від горожан міста гарний шовковий синьо-жовтий прапор із вигаптуваним написом «Героям, місто Козятин». Чи можна ще чим більше підбадьорити боєвика-жовніра, чи можна ще чим більше його піднести й пірвати до всякої посвяти? Щирість і прихильність тих, для котрих він несе свій труд і життя, здобувають його цілого. Тому й не дивно, що від хвилі переступлення границі Київської ґубернії, на устах стрілецтва було: «За таких людей не жаль і головою наложити. На Київ, на Київ!» А яка ріжниця між населенням Поділля й Київщини? Й віри не дав би, як би сам не бачив. А селяни ще додають: «У нас може не так іще як повинно бути. Там за Дніпром, у Полтавщині, краще». Такі слова поривали, мов на крилах несли й відганяли всяке умучення.
Короткий побут у Козятині належить до найприємніших хвиль із походу нашого кypiня на Придніпрянщині. Там народ на загал свідомий уже національно й через те був нам прихильним. Люди горнулися до нас та з зацікавленням слухали оповідань про нашу мандрівку з піді Львова та Перемишля в київську землю та про те, як козятинська батерея боролася рядом із нами на галицькому фронті проти Ляхів. А цікаво було також стежити за тим, як гарно вплинула палка промова бриґадного старшини для пропаґанди на козятинських дядьків. Було це на самого Спаса після полудня. На вістку про це, що має відбутися віче, зароїлася простора базарна площа людьми, що прибули численно в місто, щоби почути дещо нового. Велику часть зібраних становили «налогові» вічевики, що звикли були всякого рода зібрання народу уважати комедіями в роді большевицьких «мітінґів». Ці зараз із початку згаданої промови зазначили свою присутність частими окликами «правильно», «славно», «слава й честь», «долой» і т. п. Та коли щирі слова бесідника начали здобувати й найбільше закаменілі серця, завзяті вічевики попритихали та стали уважно прислухуватися. Ця промова й розмови з нашими стрільцями дуже підбадьорили та з’єднали для нас козятинське населення. Стрільці хвалили гостинність своїх хазяїнів та бажали собі як найдовше остати серед цього гарного населення. Тільки два стрільці з сотні пор. Струця, що попали були на кватиру до штундистів, нарікали на це, що домашні не позваляють їм у хаті курити» («Український Скиталець». Ілюстрований міcячник», м.Йозефів (Чехословаччина) 26.6.1922).
З підходом частин 8 бригади наступного дня УГА взяла під контроль станцію, містечко та околиці. Із денника І куріня 8 галицької бригади дізнаємося:
«18.VIII курінь без жодних боїв займає станцію Голєндри і продовжує похід під м. Козятин де 3 км. від міста ночує під голим небом на дощі.
19. VIII о год. 6 рано входить курінь на станцію і до міста, де перебувають також інші частини бригади. Фронт обсадила 2 бригада ІІІ.Г.К. В Козятині перебуває курінь до 23.VIII включно. Тут перебуває також кмда 8 бригади і ІІІ.Г.К.
23. VIII о год. 4 ранку відходить курінь на станцію і чекає завагонування цілий день. Вечером о год. 9 відїзджає разом з ІІ/8 кур. бриг. шпиталем і їде цілу ніч з великими перестанками (до ст. Попільня прим.авт.) (Денник начальної команди Української галицької армії «Червона калина», Українська видавнича кооператива, Нью-Йорк, 1974).
У своїх спогадах підстаршина ІІІ похідного куріня 24 пп. ім. Гетьмана Петра Дорошенка Василь Волицький так описував бій за Козятин:
«Большевики відступали поспішно і, щоб не рвати з ними бойового контакту, в Голендрах був поставлений для куріня окремий поїзд, яким ми поспішно виїхали в напрямі залізничного вузла в Козятині. На кілька кілометрів перед Козятином поїзд під обстрілом большевицької артилерії зупинився і курінь на передостанній до Козятина станції мусів поспішно перевантажуватися. На віддалі 2-3 км, ліворуч від станції і залізної дороги, ми пішли в обхід міста, прямуючи на ліве крило наступаючої на Козятин нашої армійської групи. В передвечірніх годинах розстрільна залягла на легко похилому узбіччі лагідної холмовини на північному сході від міста. Смерком підійшли до станції на віддаль одного кілометра. Большевицька артилерія привітала нас гранатами; з панцерника, що обережно викотився із залізнодорожної прогалини ліса, затакотіли кулемети. Відізвалися батерії сот. Брандтнера. Під їх цільними стрілами скоро замовкла большевицька артилерія і поспішно сховався за заслону ліса панцерник.
Вечоріло. Небо затяглося густими хмарами, на землю лягла пітьма. Загриміло і ринув зливний дощ. Ліве крило розстрільної підходило на той час до забудувань залізнодорожної школи, що від станції не дальше, як один кілометр і, займаючи терен школи, там скрилося; праве крило, що займало узбіччя холмовини, дещо вище залізної дороги, знайшло захист за довгими рядами полукіпків недавно зложеного збіжжя. Дощ скоро перестав падати. Під ослоною ночі кухні привезли обід; на рейках залізничної дороги знову з'явився большевицький панцерник-черепаха і на віддалі двох кілометрів від школи зупинився. З боку станції і міста долітав у наш бік дивний гомін. По півночі в обі сторони вислали стежі. За яку годину від панцерника почулися вибухи і майже одночасно панцерник подався назад. Десятник Тафійчук налякав його ручними гранатами; коло третьої години перед світанком провідники другої стежі булавний старший десятник Василь Ілащук і дес. Крехівський голосили, що большевики залишили пасажирську станцію і місто, а їхня тилова охорона ще перебуває на товарній станції.
Світало, як курінь обсадив Козятинську вузлову залізнодорожню станцію і сильніші стежі вислав у місто. На станції захопили паровози і багато вагонів цукру та солі.
Було свято Преображення Господнього – Спаса, 19 серпня. Перед полуднем приїхав у місто штаб Восьмої бригади. Її командирові, отаманові Гофманові, представники міста вручили великий блакитно-жовтий прапор.
По полудні прийшла зміна. Наш Третій курінь відійшов у призначений район на кватири. Стрільці раділи свяченими овочами, якими обдаровували їх міщани, вертаючися з церкви.
Другого дня, 20 серпня, до півночі тривога і збірка. Півгодини опісля у забезпеченому бойовому порядку курінь рушив на схід. Вранці, 21 серпня, ми увійшли в містечко Білопілля. В околиці виявили ватагу большевицьких мародерів - грабіжників, що загрожували Білопіллю і власне тому затривожено курінь в Козятині і штаб бригади наказав похід для забезпечення людности того містечка від нападу» (Василь Волицький, «На Львів і Київ» Воєнні спогади 1918 – 1920, 1963 рік, видавництво «Гомін України», Торонто, ОТН, Канада).
Про здобуття Козятина і Бердичіва дізнаємось з газети «Стрілець» - органу начальної команди Галицької Армії:
«Оперативний звіт Штабу Головного Отамана з 19.VIII.19. «Придніпрянські частини захопили біля Погребища та Билілівки залізничу лінію Умань-Козятин. Після впертих боїв, які доводилося раз у раз заводити з уступаючими на північний схід від Калинівки задніми сторожами ворога, пополудні здобули приступом галицькі частини залізничий вузол та місто КОЗЯТИН. Більшовики потерпіли тут важкі кріваві втрати. В цих боях брало цивільне населення визначнішу участь, забиваючи гуртами втікаючих в паніці більшовиків. На південь та південний схід від Бердичова здобули MAXНІВКУ та РАЙ-ГОРОДОК».
