З нагоди 77-ї річниці з дня визволення Козятина від фашистських окупантів.
Пропоную ознайомитися з рукописними спогадами двічі Героя Радянського Союзу подолянина уродженця села Жорнище, Іллінецького району, Івана Бойка, які віднайшов і поділився з музеєм наш земляк, на даний час мешканець Польщі Дмитро Дахно.
У період наступу 1-го Українського фронту взимку 1943 року, згадує Іван Бойко, він командував 69-им Гвардійським танковим полком. Командуванням було поставлене завдання бути увесь час готовими до прориву і танкісти з успіхом його виконали. 27 грудня, обігнавши стрілецькі частини, танкістами було звільнене великий населений пункт Вчерайше. Після чого була поставлена нова задача - рушати у Вінницькому напрямку та захопити важливий стратегічний об’єкт, районний і великий залізничний центр зі станцією Козятин, звідки ворог міг потрапити на важливі напрямки бойових дій. Саме тому тут зосереджено на складах велика кількість зброї, продовольства та амуніції. На станцію приходили ешелони зі всім необхідним прямо з Німеччини і потім усе розподілялося по ворожих фронтах. Було важливо позбавити ворога комунікацій для підвезення підкріплення діючим частинам, завадити евакуації штабів та офіцерського складу, що було зосереджені під час відступу з півдня та дезорганізувати тил противника. Тому перед полком 1-ої танкової армії було поставлене невідкладне і важливе завдання - зненацька захопити Козятин.
Танкістам необхідно було виступити о 1 годині ночі 28 грудня та сталася затримка по доставці пального, мастил. Тому перевірка ходової та матеріальної частини, проведення інших підготовчих робіт затягнулися аж за північ. Полк зумів стати на марш лише після 3 години. Маршрут пролягав через станцію Чорнорудку, а надалі по східній частині від залізничної колії через села Радзивилівку (сьогодні Велике), Вернигородок, Янківці (на даний час Іванківці). На дільниці наступу ворог прикривав шляхи залишками розбитих ворожих частин 25-ї танкової дивізії. Розвідка донесла, що один із таких ворожих заслонів стоїть у селі Чорнорудка. Йти через село означає, що доведеться прийняти бій, втратити частину живої бойової сили, а можливо і техніки і затриматись до ранку. Спочатку полководець вирішив перейти залізничне полотно Київ- Одеса танками на протилежну частину, але була відлига, і йти по багну було досить загайно. Тому нашому земляку спало на думку пустити танки по залізничній колії. Таким чином він виграв час і танки зійшли з колії у ліс в 4-х км від станції Козятин. Командуючий надіслав пішу розвідку до залізничної станції, яка проінформувала, що вулиці забиті колонами автотранспорту, танки й гармати стоять на вогняних позиціях і ворог не очікує ніякої небезпеки. Виходячи із даних розвідки, командуючий полком дає наказ танковій роті гвардії лейтенанта Сулеми захопити перехрестя шляхів Козятин-Бердичів, Козятин-Комсомольське (сучасна назва Махнівка). Роті танків гвардії старшого лейтенанта Науменка, рухаючись тим же маршрутом, захопити станцію Козятин, а роті із п’яти машин командуючого гвардії лейтенанта Бистреніна перекрити шляхи ворожого відступу у напрямку Козятин-Вінниця, Козятин-Білилівка, а два танки з резерву направив захопити пошту (сучасне приміщення Музею історії міста).
О 9.30 ранку танки на повній швидкості неочікувано для окупантів ввірвались в місто, а перші постріли і вибухи зчинили неабияку паніку у ворога. Гітлерівцям залишилося покидати усю техніку і навипередки тікати у напрямку Козятин-Бердичів. Та тут на них чекали козятинські месники – патріоти. Вони гуртами або й по одному, побачивши наші танки, просилися в лави армії. Один із таких добровольчих загонів, наш земляк озброїв німецькими гвинтівками і дав наказ знищити німецьку піхоту, що окопалася в канаві на сході Козятина. Завдання було виконане. Козятин було звільнено впродовж години. Усі склади з продовольством, технікою, майном, зброєю дісталися нашим військам, як трофей. Було захоплено у полон начальника ворожого штабу 25-ї танкової дивізії.
Коли ще тривали бої на вулицях міста, гітлерівці направили по залізничній колії з боку Погребищ бронепотяг. Довелось на його знищення кинути 3 танки і батарею самохідних гармат. Цього було достатньо для знищення панцирника. По завершенню операції танковий полк зайняв навколишню оборону, проводив розвідку і утримував місто до вечора, доки не почали підтягуватися інші частини визволителів.
За блискавичну операцію по визволенню міста Козятина гвардії підполковнику Івану Бойко було присвоєно звання Героя Радянського Союзу. Окрім уродженця Вінниччини за мужність і героїзм виявлені при звільнені Козятина ще трьом танкістам Михайлу Бушилову, Петру Грибальову, Володимиру Підгорбунському були присвоєні звання Героїв. Сотні бійців і командирів нагороджені орденами та медалями. В кровопролитних боях за визволення Козятина полягло 819. Їх імена висічені на гранітних плитах біля обеліску на ПРБ.
Директор Музею історії міста Козятина Лілія Макаревич
