Кінематограф є одним із потужних інструментів для поширення ідей, поглядів та емоцій. Водночас кіно може стати рупором пропаганди, поширюючи брехню, стереотипи, та мову ненависті на величезні аудиторії.
Протягом десятиліть російський кінематограф слугував плацдармом для просування кремлівських наративів, заперечував існування України як держави, а українців – як самостійної нації.
Ще до розпаду СРСР українців зображували як веселих, життєрадісних, але другорядних чи епізодичних персонажів. Натомість росіяни як головні герої завжди були прикладом сміливості, розуму та вірності своїм ідеалам. А втім так звана «дружба народів» та спільна боротьба українців та росіян проти спільного ворога була наскрізною темою радянського кінематографу.
Пізніше ця тенденція змінилась: українців почали переважно зображати як зрадників та колабораціоністів. Кінопродюсер Ілля Гладштейн пише, що «з 2000-х років сотні російських фільмів годували населення токсичною ностальгією, ставили під сумнів право України на існування та романтизували війни, нормалізували мілітаризацію російського суспільства, підкреслювали велич Росії».
Головним деструктивним ефектом цих фільмів Гладштейн називає те, що вони зробили російсько-українську війну цілком прийнятною для росіян. Як результат, російські військові нищать мирне українське населення, а 83% росіян підтримують війну проти України.
Нещодавно блогер Віталій Гордієнко на своєму ютуб-каналі «Загін кіноманів» проаналізував, як Україну зображували в найпопулярніших російських фільмах до 2014 року.
Ділимось із вами ключовими висновками відео:
1. Українців зображують як мафіозі («Брат», «Брат-2»), боягузів («Кандагар», «Назад у майбутнє»), дещо обмежених у розумових здібностях людей («Дев’ята рота»). Натомість такі наративи як «честь русского офицера» та «русские своих не бросают» роками будовували міфічні образи, на яких виросло ціле покоління в Росії. Це саме те покоління, яке зараз приїхало в Україну руйнувати, вбивати та грабувати. «Загадкова російська душа», оспівана в російському мистецтві, насправді тільки і вміє, що руйнувати, а також принижувати та зневажати інші нації та держави.
2. В історичних фільмах українців стереотипно зображують як «не дуже розумних малоросів», які полюбляють випити та постійно їдять сало, або як «руських людей» («Тарас Бульба»), або ж як росіян (наприклад, українського спортсмена-борця Івана Піддубного називають «Русский медведь»). Київ часто зображують як історичне російське місто («Біла гвардія»), а заклики щодо необхідності «повернути» Крим з’являються ще задовго до анексії півострова у 2014 році.
3. Бажання українців жити в достатку та будувати власне майбутнє завжди зображують з іронією, знущанням або ж відвертою огидою. Водночас ви часто можете почути, як у фільмах спеціально жахливо говорять українською, аби підсилити неприємний образ українців. Наприклад, у серіалі «Моя прекрасна няня» головна героїня Віка – вульгарна і наївна молода жінка, яка розмовляє суржиком –приїхала з Маріуполя до Москви на заробітки у пошуках кращої долі. У такий спосіб поширюється стереотип про українок як людей «другого сорту» (прим. ред.).
В інтерв’ю «Суспільному» Віталій Гордієнко розповів, що його найбільше вразило під час перегляду російських стрічок:
«Це був серіал "Біла гвардія", фраза героя Порєчєнкова, коли він зарубав курку, яка кричала "Петлюра". Друг його питає: "А чого ж ти зарубав курку?", а він каже: "А чого її хазяїн вивчив слову "Петлюра"? Треба і хазяїна зарубати, і курку". Його товариш каже: "Ну так можна і пів України вирубати". Він каже: "Треба буде – вирубаємо"».
Отже, російський кінематограф роками демонізував образ українців, заперечував існування України як держави, посилював емоцію необґрунтованої ненависті та огиди до українців серед росіян, а самим українцям російські фільми прищеплювали комплекс меншовартості.
Саме тому варто завжди пам’ятати, що пропагандистські наративи успішно «запаковують» у найрізноманітніші культурні та медійні продукти, і ретельно обирати контент, який ви споживаєте і поширюєте. Особливо в часи війни.
