22 червня 1941 р. – найтрагічніша дата в історії нашої країни, яка життя народу розділила навпіл, на довоєнне і повоєнне, на 1418 днів кривавих подій, які були пересичені гіркотою відступів, загибеллю не менше 18 млн. жертв нашого народу.
Уже в перші дні війни Козятин зазнав нападу фашистської авіації. Ворог мав вивести з ладу найважливіший стратегічний об’єкт – залізничний вузол, але залізничники швидко відновлювали зруйновану авіанальотами залізничну інфраструктуру і забезпечували своєчасний рух військових вантажів. До 12 липня було вчасно і повністю евакуйовано паровозне депо.
З наближенням лінії фронту в районі Бердичева і Козятина було перекинуто 16-й механізований корпус. Безпосередньо Козятин обороняла 240-а стрілецька дивізія. Кілька днів воїни стримували ціною сотен жертв воїнів радянської армії та командирів, переважну кількість сил гітлерівців.
Найкривавіші події точилися на рубежах захисту кордонів Ружин – Козятин – Комсомольське. 15 липня під час запеклих боїв по обороні Козятина загинули сотні бійців і командирів, в тому числі і військові загальновійськової армії генерал-лейтенанта Івана Музиченка. На території Козятинської школи-гімназії-дитячий садок ім. Володимира Підгорбунського, приблизно в тих місцях, де точилися бої по захисту міста у жовтні 2011 року було урочисто відкрито пам’ятний знак з нагоди цієї трагічної події, а 16 липня надійшла на фронт директива про відступ військ.
15 липня в місто вдерлися гітлерівці і розпочався період окупації, який тривав 2,5 роки до днів визволення міста залізничників 28-29 грудня 1943 року танкістами-визволителями. Четверо з них отримали звання Героїв Радянського Союзу. Їх імена увіковічені в назвах вулиць, учбових закладів. Ці події описані в книгах козятинця-краєзнавця, пошуковця, дослідника Другої світової війни і подій в Козятині полковника внутрішньої служби у відставці Леоніда Кривова. Його книги представлені в фондах музею і є у міській бібліотеці.
На фронтах другої світової полягло 870 козятинців та 6322 мешканців Козятинщини. Частина полеглих воїнів була перепохована у братській могилі на ПРБ. Й досі приїздять близькі і родичі захисників, щоб вклонитися праху загиблих на нашій землі родичів.
Пам’ятаємо. Не забудемо.
Лілія Макаревич, директор Музею історії міста Козятин