В цілому по Україні , Вінницькій області та громадах бувшого Козятинського району спостерігається зростання захворюваності населення на туберкульоз. Якщо в минулому році зростання захворюваності в порівнянні з 2022 роком в наших громадах було на 90% то за І півріччя поточного року в порівнянні з аналогічним періодом минулого року спостерігається зростання в 2,2 рази.
Хвилює зростання захворюваності серед дітей України в 1,6 рази в порівнянні з аналогічним періодом минулого року. Україна по рівню захворюваності на туберкульоз посідає 4 місце в світі і на вимогу Всесвітньої Організації Охорони Здоров’я в цьому місяці Верховна Рада спромоглася прийняти Закон України №9147, який визначає правові, організаційні та фінансові засади діяльності органів влади спрямовані на подолання туберкульозу.
На протязі першого півріччя поточного року на території громад бувшого Козятинського району активними формами туберкульозу захворіло 18 осіб із них дітей-1. Туберкульозом легень – 16 осіб, із бактеріовиділенням палички Коха- 14 осіб. Всього на обліку хворих на туберкульоз 36 осіб, померло – 2 особи.
Зростання захворюваності на туберкульоз пояснюється багатьма факторами: зниженням рівня життя населення, погіршення соціального захисту малозабезпечених категорій населення, військові дії на території держави та міграція населення, непродумані медичні реформи, руйнування фтизіатричної, педіатричної медицини та ліквідація вертикалі санепідслужби і зниження якості епідеміологічного супроводу хворих.
Лікування хворих в стаціонарах вважається необов’язковим і перевага надається лікуванню вдома. Біля 65% хворих має лікуватись у сімейного лікаря, а кількість фтизіатрів щорічно зменшується та враховуючи що біля 25% хворих має хіміорезистентну туберкульозну паличку не чутливу до ліків, та наявність хворих з ослабленою імунною системою (ВІЛ-інфіковані, хворі на СНІД та інші категорії) вести мову про подолання туберкульозу тільки раннім виявленням та лікуванням не має сенсу. Позитивом нашої опорної лікарні є збереження посади фтизіатра.
Потрібно думати за ізоляцію джерел інфекції (хворі люди та тварини) переривання шляхів передачі інфекції (знезараження мокротиння, профілактична дезінфекція, дотримання хворими протиепідемічного режиму, забезпечення їх житлом (окрема кімната для
проживання хворого). Враховуючи резистентно стійкі форми туберкульозної палички, іммунодефіцитні стани потрібно вирішувати питання лікування таких хворих санаторно, тобто відновлювати мережу ліквідованих протитуберкульозних санаторіїв для дорослих та дітей. Сьогодні вважається, що патронаж туберкульозних хворих має здійснювати сімейний лікар, однак дефіцит сімейних лікарів, та висока напруженість праці не дозволяє їм ефективно це робити. Необдумана ліквідація патронажних медсестер, які вели супровід туберкульозних хворих теж сприяло зростанню захворюваності на туберкульоз.
Відсутність нових ліків для лікування цієї важкої хвороби, також не вселяє оптимізм, щодо подолання епідемії.
В 1944 році наш земляк Ваксман винайшов стрептоміцин, в 1967 році створили Рифампіцин, трохи пізніше Етамбутол. За півстоліття нових препаратів не відкрито. Недостатнє фінансування медицини та переривання курсу лікування із-за відсутності медикаментів привело до стійкості туберкульозної палички до цих препаратів. Внаслідок чого хворі не піддаються лікуванню. Система санаторного оздоровлення таких хворих ліквідована, санаторії приватизовані та перепрофільовані власниками на більш дохідні напрямки.
Чи покращить ситуацію новий Закон №9147 в умовах війни, соціальних негараздів і достатнього кадрового забезпечення покаже час, однак уже можна зробити висновок про те, що перш ніж впроваджувати європейські нормативи, Закони, а також американську модель громадського здоров’я потрібно спочатку підняти рівень життя, матеріального забезпечення, соціальні стандарти хоча би приблизно до Європейських та американських.
Органам місцевого самоврядування необхідно забезпечити соціальний, медичний супровід кожного хворого на туберкульоз, сприяти їх санаторному та профілактичному лікуванню.
