Щодня в Україні від рук ворога гине цвіт нації...
Гинуть молоді бійці та досвідчені воїни, які боронять землю ще з 2014 року. Сьогодні ми прощалися з Героєм України, нашим Захисником, Воїном, якого знали майже у кожному домі міста, Іщуком Михайлом Олександровичем.
Михайло народився 23 травня 1975 року у місті Вінниця. Пізніше сім’я проживала у Муровано - Куриловецькому районі, там відвідував садочок та початкову школу. Наступним місцем проживання була Молдова – Фалешти. Мама влаштувалася працювати до місцевої школи. Там здобував освіту і Михайло. Ще зі шкільних років дуже захоплювався хімією та фізикою і проявляв не аби які здібності до таких не простих наук. За успішне, зразкове навчання був відзначений золотою медаллю. Також, навчався в музичній школі по класу - баян. А в студентські роки самостійно освоїв і гітару.
Для мами та сестри був справжньою опорою, захистом, підтримкою, справжнім чоловіком у родині.
Згодом Михайло вступив до Вінницького Політехнічного інституту.
Коли окупанти зайшли в Придністров’я, де проживали на той час мама та сестра Михайла – родина змушена була переїхати. Тепер їхнім домом стало наше місто Козятин.
По закінченню інституту Михайло працював на місцевому молокозаводі, налаштовував обладнання.
А вже в нашому училищі стояв у джерел запровадження комп’ютерної спеціалізації. Незабаром відкрив комп’ютерний центр. Це було зовсім новим видом бізнесу у нашому місті. Більшість все ж знали Михайла, як представника виробництва «Корса». Чоловік, який завжди розвивався та удосконалювався, талановитий, успішний підприємець.
Та найбільшим його талантом було бути – люблячим чоловіком та найкращим татом. Дружина каже «Мрія кожної жінки. А як він любив своїх доньок…Називав їх «Мої принцеси». Михайло був тим чоловіком та татом, за плечима якого було безпечно спокійно, надійно.
Війна розкрила Михайла як неймовірну людину та воїна. 24 лютого 2022 року вранці вже був у військкоматі. 25 лютого 2022 році Михайло вже був призваний до нашої бригади ТРО. 3-го липня 2022 року – Бахмут – 120 днів пекла. Пізніше – військова частина А 7221 – 684 дні на нулі без ротації.
І коли в сім’ї казали : «Може б повернувся вже… Діти без тебе дорослішають…». А відповідь: «Я пішов на війну, щоб ви жили спокійно, щоб вас захистити».
Коли приїхав у першу відпустку, поділився з дружиною, що багато переосмислив на війні.
Михайло керував відділенням ударних безпілотних авіаційних комплексів. Його технічні навички та талант врятували не одне життя наших військових. Техніку він власноруч налаштовував, вдосконалював, впроваджував нові технології. Його підрозділ був повністю укомплектований молодими хлопцями. Ставився до них, як до рідних дітей. Навчав і беріг. Водночас забезпечував чітку організацію. Навіть військовий побут був бездоганним. У 2023 році проходив навчання у Німеччині в Рамштайні. Там, фактично, ділилися бойовим досвідом колеги.
Іщук Михайло Олександрович мав багато нагород, які були ще одним свідченням його мужності, свідомості, патріотизму та розуміння того, які насправді мають бути пріоритети у кожного українця у такий не простий для країни час.
- 5 липня 2016 року був нагороджений відзнакою «за героїзм та патріотизм» - як волонтер.
- У 2022 році – медаллю «Захиснику рідної землі»
- 22 лютого 2023 року – медаллю «Незламним героям російсько - української війни»
- 24 вересня 2023 року – нагрудним знаком «Золотий хрест»
- 1 листопада 2023 року – медаллю «За оборону рідної Держави»
- 16 листопада 2023 року – медаллю« За вірну службу 3 ступені »
- 29 квітня 2024 року – почесна нагорода «Зірка пошани».
- 22 травня 2024 року – відзнака «За героїзм та патріотизм»
- 3 липня 2024 року – відзнака «Залізний хрест»
Також Михайло Іщук був почесним донором України. Він мав надзвичайно рідкісну групу крові – 4 мінус, розумів, який це дефіцит для тих, хто потребує її.
Ввечері, 8 листопада, рідні Михайла, як завжди чекали від нього дзвінка. Зателефонував командир. Страшна звістка обпекла свідомість.
Командир 2-го відділення ударних безпілотних авіаційних комплексів взводу безпілотних авіаційних комплексів військової частини А 7221 сержант Іщук Михайло Олександрович, призваний на військову службу 25 лютого 2022 року , під час виконання бойового завдання, вірний військовій присязі, виявивши стійкість та мужність 8 листопада 2024 року біля населеного пункту Лугівське, Малотокмачанської територіальної громади, Пологівського району, Запорізької області - загинув.
Похований наш Герой на центральному кладовищі на Алеї Слави.
Скільки ж болю тепер у серцях чотирьох доньок, мами, дружини, сестри, величезної кількості людей, які знали, поважали, любили його.
Вічна пам'ять та слава Воїну! Низький уклін за найбільшу жертву! 
