Щодня Україна втрачає своїх дітей, найкращих з кращих, сильних, сміливих та мужніх, з любов'ю до рідної неньки...
Сьогодні ми прощалися з одним з них Залевським Вячеславом Валерійовичем.
Вячеслав народився 12 грудня 1999 року в селі Пиковець. З перших днів його народження всі розуміли, що зростає справжній чоловік, впертість домінувала у його характері. Дуже любив тварин. У 7 років лікарі поставили маленькому хлопчику страшний діагноз – глаукома. Навчався в Пиковецькій гімназії на відмінно, поки в 5 – му класі не з’явився новий предмет – російська мова. Він відмовлявся її вчити. Весь свій вільний час з величезним захопленням вивчав історію України. Активно займався спортом і мав великі досягнення, брав участь у змаганнях з інваспорту де здобув 4 медалі, але лікарі заборонили йому взагалі фізичні навантаження. У 19 років переніс дуже складну операцію. Йому поставили клапан.
Вступив в Вінницький державний педагогічний університет та навчався на факультеті « Історія. Правознавство». Підробляв офіціантом та з кожної зарплатні купував книги з історії України. У 2019 році приєднався до реконструкторського руху. Був учасником низки військово – патріотичних фестивалів, освітніх та меморіальних заходів, які проходили у різних куточках нашої Держави. Як волонтер активно допомагав Центру історії Вінниці, брав участь у міжнародних, всеукраїнських, регіональних проєктах та виставках.
22 лютого 2022 року розпочалось повномасштабне вторгнення на нашу землю. Вячеслав 7 діб простояв біля військкомату, просив, щоб його зарахували до Лав ЗСУ. Відмовили, але записали у резерв. Не міг бути осторонь та пройшов курси парамедиків, працюючи адміністратором та офіціантом у Вінниці всю заробітну платню пересилав друзям військовим.
8 січня 2024 року добровільно записався до 12 – ї бригади спеціального призначення Національної Гвардії України повідомивши це батькам, сказав «Мамо не плач, я вибрав шлях воїна, пишайся мною». Навчання проходив в Бориспільському районі.
А 30 травня 2024 року солдат – стрілець роти вогневої підтримки у складі мінометного розрахунку на території Серебрянського лісництва у районі населеного пункту Григорівка, Бахмутського району, (Сіверської міської громади) з позивним« Хміль», під час виконання бойового завдання, внаслідок скиду противником боєприпасу з БПЛА по позиції, отримав уламкове поранення несумісне з життям. У Вячеслава залишились мама, тато та два молодших брати. Молодий, вродливий, щирий у всіх своїх вчинках та почуттях, завжди усміхнений, відважний та цілеспрямований, Вячеслав мав надзвичайно багато друзів та товаришів.
Він мріяв, щоб його Україна була вільною та незалежною і це не просто слова. Саме заради цього він поклав своє життя, свої мрії та сподівання, своє майбутнє!
Похований Вячеслав на кладовищі в с.Пиковець.
Вічна слава Герою, справжньому Воїну та патріоту! Дякуємо уклінно за подвиг та жертовність! Щирі співчуття рідним, сил та спокою!
