Ботанік за освітою, що працював барменом, сторожем, ведучим на радіо, у художній галереї, в газеті і на телестудії, автор 14 книжок, який викладав біологію у школі, батько синів, спостереження за поведінкою яких описує у своїх філософських есе – усе це про українського письменника, журналіста та перекладача з Івано-Франківська Тараса Прохаська. Вчора Тарас Богданович у рамках проєкту Українського ПЕН «Мереживо. Літературні читання в містечках України», що реалізується за підтримки The New Democracy Fund у межах співпраці з Danish Cultural Institute завітав до Козятинської міської бібліотеки на зустріч із читачами.
Разом із модераторкою заходу – львівською письменницею Марією Титаренко – поговорили із письменником про його освіту та реалізованість у обраному науковому фахові, про отриману ним Шевченківську премію та засади світобуття у його есе, про дітей та дітоцентричність сучасного світу, про війну та унікальність України як єдиної у Європі мультинаціональної країни, про «зшивання» країни у майбутньому та мовну гігієну тепер, про українську ідентичність та купу необраних можливостей, що залишаються із людиною назавжди.
До слова, одну із можливостей та реалій сучасного життя у стані війни – повітряну тривогу – відчули усі учасники літературної зустрічі: після тривожного сигналу мусили йти в укриття, що, втім, не зупинило цікавої бесіди із письменником.
Гість-письменник залишився у захваті від осередку краєзнавства у Козятині – Музею історії міста та від козятинської перлини архітектурного мистецтва – будівлі залізничного вокзалу, яскравого творіння видатного українського архітектора Олександра Кобелєва.
На згадку про гостини у Козятині Тарас Прохасько отримав оберег – ляльку-мотанку, створену науковим співробітником музею історії міста Наталією Баштовою, та ароматний букет лаванди від Алли Гордійчук, власниці цьогорічного культурного відкриття нашого міста – козятинського провансу.
Декілька цитат Тараса Прохаська:
«Пам'ять, як багаторічна рослина. Якщо щось у ній вкорінене, то викликати це – не проблема. Півонія щороку відцвітає, всихає, але в потрібний час навесні з того кореневища з'являться пагони і будуть квіти»,
«Тривалий час тут усе найкраще належало завойовникам, панам. Ми ставилися до принесеного ними, як до чужого. Понад тисячу років на нашій території вирішуються цивілізаційні конфлікти у радикальний спосіб. Ми були "ристалищем", де гравці з'ясовували стосунки. А наші люди – мирним населенням, яке завжди найбільше потерпає»,
«Життя є різної форми, але через те його не можна вважати гіршим. Якщо воно живе, то вже є повноцінним творінням Божим. Киця не гірша від песика. А вони разом не гірші від мене, хлопчика»,
«Завдання письменників – демонструвати можливості мови. Вона повинна відповідати тому, що описує. Українська відстає в цьому через попередні нищення. Її носії часто відчувають брак можливостей для відтворення того, що переживають, бачать»,
«Мріяв усе дитинство бути лісником. Хотів жити в лісі, зустрічати там гостей, блукати, плекати звірів. Тут мій внутрішній світ найкраще гармонізує із зовнішнім»,
«До письма приводять різні бажання. Але найголовніше – потреба розповідати про те, що запізнав»,
«Я дещо шизоїдний. Тобто нецілісний. Сьогодні – одне, завтра – інше. Це пов'язане з тим, що мене виховували різні люди – мама, тато, бабця одна, друга, дідусь, тітки. Всі вони на мене впливали. І всі були для мене видатні. Але й протирічили одне одному у своїх поглядах і вчинках»,
«Важливо вчасно відпустити дитину. Перестати її трактувати як частину себе»,
«Важливо давати любити себе, яким ти є, не підмакіяженим».
ДОВІДКА.
Тарас ПРОХАСЬКО. Народився 16 травня 1968 року в Івано-Франківську. Мати Марія – лікар-педіатр, троюрідна сестра письменниці Ірини Вільде, справжнє ім’я якої Дарина Макогон. Батька Богдана 10-річним депортували разом із матір’ю до спецпоселення у Читі. Звідки повернувся в Україну 1956-го.
Брат 47-річний Юрій Прохасько – перекладач із німецької, польської мов та ідишу.
Здобув фах ботаніка у Львівському державному університеті імені Івана Франка. Брав участь у революції на граніті. Працював в Івано-Франківському інституті карпатського лісівництва. Згодом – учителював, був барменом, сторожем, ведучим на радіо.
Автор книжок ”Інші дні Анни”, ”FM ”Галичина”, ”НепрОсті”, ”Лексикон таємних знань”, ”З цього можна зробити кілька оповідань”, ”Порт Франківськ”.
2013 року премією ”Книга року Бі-Бі-Сі” відзначили дитячу книжку ”Хто зробить сніг”. Написав її разом із тодішньою дружиною Мар’яною Прохасько.
У 2020 році став лауреатом Шевченківської премії за збірку есеїстики «Так, але…».
Працює в івано-франківській обласній газеті ”Галицький кореспондент”. Одружений утретє. 39-річна Наталія – журналіст. Мають сина Луку, 6 років. Син від першого шлюбу 30-річний Маркіян – журналіст, письменник, на рік старший Богдан – архітектор.
