Минули різдвяно-новорічні святки - найулюбленіші зимові дні в нашому житті... Але радість йде поруч зі смутком. Чимало бувало й трагічних сторінок, в тому числі і у наших козятинців.
80 років тому, 31 січня, а за спогадами підпільниці Юстини Лукашевич 30 січня, у лютий 25-иградусний ранок на центральній площі Козятина під час нацистської окупації було привселюдно страчено двох залізничників Івана Сєрбіна та Григорія Кондрацького. Вони поплатилися життям за прослуховування забороненого в ті часи радіоприймача і за розповсюдження серед населення листівок із правдивою інформацією з фронтів. Щоб повчально було іншим, цю екзекуцію проводили, зігнавши понад 3 тисячі населення з навколишніх сіл. Понуро, з переляканими очима спостерігали вони жахливу страту.
Про це можна дізнатися в книгах полковника внутрішньої служби у відставці, ветерана МВС, дослідника періоду нацистської окупації Козятина, автора численних публікацій Леоніда Кривова. У своїх працях він посилається на спомини очевидців тих часів, з якими сам зустрічався.
Український шеф депо, болгарин за національністю, машиніст Іван Сєрбін 1915 року народження, села Земіново Одеської області приїхав у Козятин для навчання у фабрично-заводському училищі, отримав спеціальність водія паровозу, був чудовий, компетентний фахівець справи, веселун, гарно грав на струнних інструментах. У період фашистської окупації на пропозицію керівника козятинського підпілля Івана Попова (псевдонім Анатолій Доля) став членом підпільної організації «Залізничник» і допомагав чинити супротив окупантам, виводити із ладу паровози, деповське поворотне коло, розвішував листівки з правдивою інформацією з фронтів, закликав не вірити владі.
Григорій Кондрацький – із родини розкуркулених радянською владою хазяїв. Народився у селі Повелки на Житомирщині у 1912 році. Батько Михайло – володар власноруч побудованого млина та кам’яного будинку, вимушений був з дітьми після вигнання шукати інших заробітків, щоб прокормити родину. Влаштувався на ст. Бровки ковалем-слюсарем по ремонту вагонів. У 1938 році родина переїхала до Козятина. Син Григорій – кремезний, статний чоловік, служив з 1933 року в армії, закінчив полкову Жмеринську школу, займався радіотехнікою, оволодів спеціальністю радіотелефоніст.
Працював у паровозному депо. Був призваний вдруге до лав армії у 1940 році. Під час 2-ї світової війни в серпні-вересні 1941 року потрапив в оточення під Києвом, а потім у полон, звідки втік та повернувся в Козятин. Влаштувався на роботу і познайомився з Іваном Сєрбіним - українським шефом депо. Таємно прослуховували радіоприймач, котрий склав із деталей Григорій Кондрацький, а за іншою версією, був викрадений підпільниками із німецького офіцерського вагону.
За цим їх і застали окупанти після доносу. Їх привезли на підводі після двотижневих тортур геть знесилених, скалічених і хотіли примусити встати та піти до шибениці. Та молоді чоловіки після нелюдських знущань не змогли навіть підвестися, тому їх потягли поліцаї волоком. Смерть, як пізніше стало відомо, членів підпільної організації «Залізничник» стала не однією із найжахливіших видовищ в житті міста під час німецько-фашистської окупації.
Свідками її були не лише зігнане населення, а і обидві вагітні дружини підпільників Ірина та Надія. Після баченого і усього пережитого дружина Івана Сєрбіна Ірина народила молодшого сина Миколу через 2 тижня після смерті батька, а Надія через 7 місяців- сина Володимира.
У 1998 році з ініціативи Леоніда Кривова та журналіста Олександра Тихенкького, за підтримки місцевої влади було встановлено на центральній площі міста пам'ятну стелу страченим патріотам -залізничникам. Козятинці увіковічнили імена героїв у назвах вулиць: Водокачна стала Сєрбіна, а Пиковецьку перейменували на Кондрацького. Пам'ятаймо подвиги наших дідів.
Лілія Макаревич, директор Музею історії міста
