До 105-ї річниці заснування першого українського Державного драматичного театру. Про земляка, уродженця Козятина, громадянина Китаю, актора, режисера, популяризатора української мови та культури у світі Костянтина Леонтієвича Кармелюка - Каменського (1858 - 1932 рр.).
Щедра на таланти Козятинська земля подарувала світові ще одну видатну людину. У 1858 році, тоді ще у селі Козятині, народився Костянтин Леонтійович Кармелюк-Каменський – актор, режисер, популяризатор української мови та культури. На жаль не залишилось відомостей про дитячі та юнацькі роки митця.
Відомо, що за молодості Костянтин Леонтійович виступав у театрах Києва, грав переважно в амплуа коміка-резонера. У 1904 році він організував власну українську театральну трупу – «Товариство русько-малоруських артистів», мобільний акторський колектив(діяв до 1926), гастролював із нею в Туркестані (1906–08), Сибіру, Китаї (1912), на Кавказі, Далекому Сході (1912).
Початок 20 століття характеризується помітним підйомом театрального руху. Провідники української культури нового часу продовжували славну справу таких корифеїв, як Карпенко-Карий, Котляревський, Кропивницький, Старицький та інші.
Однак лише у 1916 році в Києві буде створена акторська студія «Молодий театр» Леся Курбаса і лише через два роки, в 1918-му, - засновано перший український Державний драматичний театр. А на той час в Росії вже 12 років існував і активно гастролював по країні театральний колектив нашого земляка К.Кармелюка-Каменського.
Географія гастрольних турне трупи в складний період Першої світової та громадянської воєн охоплювала, головним чином, регіони Сибіру і Далекого Сходу, які були заселені переважно вихідцями з України. В умовах
наявної за царату системи цензури та заборон театральна діяльність була чи не єдиною легальною можливістю для українців, що розселилися по всій імперії, зберігати та поширювати рідну мову і культуру. При українських громадах, які з часом створювалися в місцях компактного проживання поселенців, куди тільки
досягали переселенські обози, створювалися і діяли аматорські акторські гуртки і студії.
Найбільш щільно українцями виявилися заселені землі Хабаровського і Приморського країв, а також Амурської області. Саме цей регіон, обжитий українськими переселенцями, згодом був названий Зеленим Клином. Схильні до творчої діяльності українці повсюдно організовували вистави та постановки. Найбільшою популярністю у глядачів, як писала російська преса того часу, користувалися «Наталка Полтавка», «Наймичка», «Запорожець за Дунаєм», «Тарас Бульба» та інші.
З усіх відомих в той час діячів культурного фронту саме нашому земляку Кармелюку-Каменському вистачило наполегливості та таланту для організації перших в історії українського театру гастролей в Японії. Подробиць про ті події збереглося небагато. Повідомлялося, що переговори про такі гастролі велися кілька років, але тільки в 1916 році трупа Кармелюка-Каменського змогла прибути в країну, з якої за десять років до цього величезна Російська імперія була в стані війни та несподівано для себе цю війну програла. Поразка в російсько-японській
війні призвела до втрати значної частини далекосхідних територій і була болісно сприйнято російським суспільством. Вважається, що поразка в тій війні стало одним з факторів, що сприяли виникненню революційної ситуації в країні. І, до речі, не виключено, що саме російсько-японська війна вперше «познайомила» японців з українською нацією і стала причиною зростання їх інтересу до цього дивовижного для них народу, його історії та культури.
Річ у тому, що чималу частину російських сухопутних військ, що героїчно обороняли Порт-Артур, становили саме українські підрозділи - харківські та полтавські полки. Та й багато командирів російської Манчжурской армії, включаючи одного з командувачів - генерала Миколи Ліневича, були етнічними українцями. Ймовірно, цей факт могли для себе відзначити японці, знамениті своєю ретельною увагою до всіх деталей і аспектів будь-якої справи. Вперше про виступи в Японії велися переговори з імпресаріо Ямагатою велись у 1913 році, але гастролі відбулись лише на початку літа 1916 року, коли трупа у складі 46 осіб з великим успіхом гастролювала в
Кобе, Токіо, Йокогамі, Нагасакі, Калакурі. Як повідомляла преса: «вистави охоче відвідувалися усіма верствами населення, до аристократів включно і відбувалися при повних зборах.»
Японська преса в цей час багато писала про український театр, подавала загальні відомості про український народ та його життя, пояснювала тексти п’єс, які йшли на японській сцені. Українські артисти мали зустрічі з представниками японської культури та міських торговельних палат «зустрічаючи скрізь велику прихильність та
гостинність.» Під враженням цих гастролей трупа планувала продовжити своє закордонне турне гастролями в США, однак здійснити ці плани не вдалось. Трупа побувала лише в Шанхаї (Китай) де виступала в театрах французької концесії та на Вест-Сайді та згодом повернулась на батьківщину. Так завдяки козятинчанину Костянтину Леонтієвичу Японія познайомилась з Україною та її багатою культурою.
На жаль не довелось Костянтину Леонтійовичу більше побачити ані Україну, ані рідний Козятин. Під час лихоліття революції та громадянської війни доля закинула його в далекий Китай. Він оселився в м. Харбіні, де проживала чисельна українська діаспора. Тут аж до самої смерті у 1932 році він продовжував свою театральну та культурницьку діяльність. На кладовищі Хуаншань, куди у 1958 році були перенесені поховання зі старого цвинтаря Харбіна поруч з Покровською церквою (Українська парафія), можна побачити чимало українських прізвищ: Бойко, Бондаренко, Гладченко, Грищенко, Давиденко, Зінченко, Ігнатенко, Королюк, Литвиненко, Охрименко, Павлюченко, Піско, Панасюк, Поліщук, Раєнко, Раснюк, Тарасенко, Ткаченко, Чоботар, Шевченко… Серед них стоїть скромний пам’ятник на якому напис - К.Л.Кармелюк-Каменський, народився 1858 р. у
Козятині, помер у 1932 р. в Харбіні.
Тут мимоволі замислюєшся – яка нелегка, драматична, і разом з тим цікава доляспіткала наших земляків: залишити рідні домівки, вирушити до інших місць за тисячі кілометрів від рідної України, влаштуватися на роботу, налагодити господарство, жити, наскільки це можливо, повноцінним культурним життям, кохати, одружуватися, народжувати дітей... Усі ці люди – вихідці з України – заслуговують на те, щоб ми про них пам’ятали. І про найвидатніших – таких, як Костянтин Леонтійович Кармелюк – Каменський.
Автор, уродженець Козятина, історик, пошуковець, дослідник історії рідного міста, Олександр Целецький.
