Єдиним на даний час джерелом, яке відкриває дану сторінку історії міста залізничників є Словник Королівства Польського та інших слов’янських країв, т.4 за 1883 р.
На сторінці 543 польською мовою вказано: Козятин (давня назва Гуйва) містечко затверджене 7 липня 1874 р. стараннями М. Васютинського. Продане це село Юзефом Рожнятовським Мар’янові Васютинському власнику маєтку з 1 червня 1856 р.. про що записано в актах київської цивільної палати.
Хто ж дана постать на теренах нашої місцевості?
Найбільше інформації нам надає краєзнавець, історик з Козятина Микола Купчик у авторський книзі «Стежками Тимка Падури» хронології та географії життя і творчості, яку можна взяти в міській бібліотеці або ж почитати в музеї. Своїми дослідженнями цьогоріч він ділився під час участі в Міжнародній вебконференції на початку вересня, приуроченій польсько-українському музиканту, поету Тимошу Падурі, що проходила у м. Кременці.
Повне ім’я землевласника села Козятина Маріан-Іосиф-Каясантій, Йосипа син Васютинський.
Народився в січні 1820 р. в с. Кутищі Вінницького повіту Подільської губернії, помер 25 травня 1894 р., похований в Козятині на католицькому цвинтарі. Його прізвище було виявлене на погребальній плиті старого католицького кладовища і занесене на пам’ятну стелу біля костелу Матері Божої Доброї Ради.
Походив він із давнього шляхетського подільського роду братів-козаків Васют – Мирона і Єлисея, вихідців з Галичини, які заснували біля Чорного шляху два хутори. Вони перетворилися з часом у село Лихова або Лугова, а пізніше у Васютинці Літинського повіту. В період володіння Баром королеви Бони адміністрація замку найняла їх для захисту шляху до міста від набігів татар. За військову звитягу вони отримали шляхетські звання, герб Радван і були винагороджені землями та нерухомістю. Батько Мар’яна Йосип орендував с. Малі Кутищі. Мав з дружиною Ельжбетою 6 дітей - п’ятеро синів і доньку Розалію. Набув дворянського чину 4 грудня 1842 р. й внесений в шосту частину родословної книги дворян Подільської та Київської губернії як Васютинський - Лехно.
Другий син після старшого брата Маріан, навчався у Варшаві, займався на батьківщині рільництвом, спочатку в орендованому у графів Ржевуських маєтку, а пізніше в особистому придбаному селі Козятині. Дослідник зазначає, що дякуючи щасливому збігу обставин, була закладена залізнична станція Козятин, яка з часом зросла і перетворилася у прибуткове , розвинуте містечко.
У місцевої шляхти Бердичівського повіту поміщик-землевласник, як дворянин з видатними здібностями і прямолінійним характером, користувався особливим авторитетом. Не одноразово обирався депутатом до Київського дворянського зібрання, а згодом і елегатом до Київського Комітету селянства. До кінця життя був членом 2021ради Київського рільничого Товариства та маршалком Бердичівського повіту.
Освічений, працьовитий, скромний, ощадний і вимогливий до себе самого. Не шкодував ні праці, ні часу, ані серця, допомагав нужденним. Гарно вмів писати, друкувався в тодішніх часописах. Є автором історичних нарисів про населені пункти Гурівці, Махаринці Волоські, Мала Клітинка, Острожани, Головчинці, Росоховатевець, Васютинці в вище згаданому Словнику Королівства Польського. Любив літературу, поезію, музику, історію, знався в мистецтві. Саме ці захоплення поєднали його з товариством одинокого літнього Тимоша Падури. Поет і музикант на обійсті Маріана знайшов свій вічний спочинок у 1871 р.. Коштами власника Козятина видано по смерті вірші й пісні поета, виготовлено мармуровий барел’єф авторства відомого скульптора Віктора Бродського. Похованням у с. Махнівці товариша теж сам займався. Маріана Васютинського вважають першим біографом Тимка. У м. Познані вийшла 1875 р. його книжка «Правдивий життєпис Томаша Падури».
Листувався з Михайлом Грушевським й ймовірно вони були знайомі, так як Михайло студентом відвідував часто діда з бабусею у Сестринівці й приїздив з ними в ті часи в село Козятин.
Знаний був М. Васютинський у Південно- Західному краї і як меценат. За його підтримки побудована школа, млин, цегельня, винокурня, розвивалась залізниця й навколишнє містечко.
Він не мав власної родини, виховував дітей брата. Теклю (передчасно померла) та зробив спадкоємцями свого брата з племінниками, один із яких був Антон Людвигович Лехно-Васютинський, який отримав у право власності після 1894 р містечко і село Козятин.
В особистому житті не таланило. Небога засновника нашого містечка Ф. Вольська згадувала, що він мав позашлюбного сина від графині Потоцької, який отримав на його кошти чудову за кордоном освіту, але з часом спився. Колись мав симпатію до п. Янковської, але вона любила іншого.
На території с. Козятина й досі збереглися 2 муровані споруди - залишки від великого господарства Лехно-Васютинських.
А тепер подумайте, варта особа Мар’яна Васютинського уваги козятинців, чи ні. На мою думку, було б доречно розмістити у центральному парку на гранітних глибах таблички з сучасним висвітленням подій історії, зокрема: «Козятин отримав статус містечка 7 липня 1874 р. завдяки клопотанням землевласника Мар’яна Васютинського» або ж «6 серпня 1892 р. Михайло Грушевський юнаком сповідався священнику Козятинської церкви Святого Луки Павлу Завадінському», ще «В Козятині перебував у грудні 1918 р. голова Директорії УНР Симон Петлюра».
Підготувала директор Музею історії міста Козятин Лілія Макаревич.
