Народився земляк в місті Козятині в родині слюсаря-залізничника 2 грудня 1922 р. Був п’ятим в родині хлопчиком. Дитинство проходило, як у більшості малечі, на великій залізничній станції, серед рейок та дивовижних могутніх паротягів, пробігаючих мимохіть потягів. За 2 роки до початку війни закінчив школу № 2, де був кмітливим і розумним відмінником. Любив малювати. Вступив без зайвих проблем до Київського інженерно-будівельного інституту. Навчання перервала війна, і хлопець з іншими студентами рив окопи на околицях Києва. А далі – військкомат.
Молодого бійця направляють до Полтави, де формували військові частини для Південно-Західного фронту. Під Каневом у 1941 р. отримав поранення, лікувався в Харківському шпиталі, котрий евакуювали до Казані. Одужавши, споруджує в числі будівельного батальйону цехи та заводи в м. Челябінську.
У 1943 р. після звільнення Києва продовжує навчання у вузі. Закінчивши у 1948 р. інститут, був направлений в Башкирію до будівельного тресту в м. Октябрськ. Через деякий час повернувся в Україну у Донецьку область в смт. Рубченково, де у співавторстві з відомим архітектором Берберовим Л.Л., працювали в облпроєкті й розробили творчий проєкт внутрішніх робіт місцевого палацу культури (1949-50 рр.)
У 1950 р. доля закинула в найулюбленіше місто молодості – Київ. Став до роботи в державних архітектурних майстернях. В тому ж році одружився. Створив сім’ю й паралельно склалася службова кар’єра. Пройшов всіма службовими сходинками від звичайного працівника до начальника архітектурного управління. У 1976 р. брав у співавторстві з іншими архітекторами участь у реконструкції першої черги центрального столичного майдану Незалежності, за що був нагороджений орденом Знак Пошани, а в 1985 р. – Державною премією СРСР та присвоєно звання Заслужений архітектор України.
За його проектами споруджено в м. Києві будинки на Кловському узвозі № 10 (1954-57 рр.), по вул. Дачній № 6 (1955 р.), Лесі Українки № 9 (1964 р.), Русанівський житловий масив (1961-74 рр.), готель «Славутич» (1971-72 рр.), перший мікрорайон житлового масиву «Оболонь» (1970-73 рр. Теж у співавторстві).
У 1994 р. обраний почесним членом Української академії архітектури. З 1950 р. – заступник голови Київської державної експертизи архітектурних проектів. Був головним спеціалістом у столичній службі держекспертизи.
На запрошення адміністрації рідної ЗОШ №2 відвідував її на 110-літній ювілей у 2006 р.
Помер земляк- архітектор на 87-у році життя 8 січня 2009 р. Залишилися його витвори в різних куточках Києва і наша пам’ять.
Лілія Макаревич, директор Музею історії міста Козятин
