Крути – одна з трагічних і водночас легендарних сторінок в історії українських визвольних змагань 1917-1921 років.
У той буремний, далекий 1917 рік Україна, мабуть, вперше за століття російського поневолення, мовного, культурного, історичного, отримала можливість вирватися з під гніту Росії.
У 1917 році постала Українська Центральна Рада та створена нею Українська Народна Республіка. Наприкінці грудня 1917-го уряд радянської Росії розпочав відкриту агресію проти Української Народної Республіки. Більшовиків надзвичайно дратувало проголошення Україною самостійності. Спочатку Москва створила окремий «український червоний уряд» зі столицею у Харкові, який фактично оголосив війну незалежній частині держави, а потім двинула і війська – балтійських матросів, червоноармійців-головорізів з Москви, Пітера, Пскова, Смоленська тощо. Подавалося це як «громадянська війна».
7 січня 1918 року більшовики оголосили загальний наступ на Україну. У середині січня 1918-го вони встановили контроль майже на усьому Лівобережжі та просувалися на Київ. За таких умов 22 січня 1918 року Українська Центральна Рада ІV Універсалом проголосила незалежність Української Народної Республіки.
Українські війська зайняли оборону біля станції Крути. Вранці 29 січня 1918 розпочався наступ на українські позиції 4-тисячного більшовицького загону петроградських і московських червоногвардійців. Українське військо, якому судилося вступити в криваву сутичку з цією ордою, налічувало близько 300 бійців Студентського куреню, 250 – Першої української військової школи та майже 40 гайдамаків – оце й усе.
Бій тривав до вечора, було відбито кілька атак, бойові втрати складали до 300 убитих, поранених, полонених. Командир Аверкій Гончаренко віддав наказ відійти до ешелону, який чекав за 2 км. Відступаючи, частина студентської сотні потрапила в оточення, відчайдушно атакувала, але сили були нерівні. Одна чота (взвод) студентів у сутінках втратила орієнтир і вийшла на станцію Крути, уже зайняту червоноармійцями. 27 полонених юнаків (студентів і гімназистів) було розстріляно. Наймолодшим полеглим було по 16 років.
Після розстрілу більшовики не дозволили місцевим селянам поховати тіла загиблих. Лише після визволення Києва від червоних, за розпорядженням українського уряду, 19 березня 1918 року відбувся урочистий похорон полеглих у бою під Крутами на Аскольдовій могилі.
Завдяки звитязі та сміливості українських вояків ворожий наступ більшовиків на Київ було зупинено на кілька днів, коли тривали переговори між Українською Народною Республікою і країнами Четверного союзу. 9 лютого 1918 року Брестський мирний договір було підписано. Він означав визнання самостійної Української Народної Республіки суб’єктом міжнародних відносин.
У квітні 1918 року завдяки підтримці німецьких та австро-угорських військ (відповідно до Брестського договору) українці звільнили від більшовиків майже всю Україну. Отже, бій під Крутами став боєм за майбутнє України.
Минув час, на жаль, в України не вистачило сили відстояти свою незалежність. Радянський уряд затягнув Україну ще на сімдесят років поневолення у складі СРСР.
В радянський час могили полеглих під Крутами було зруйновано. Десятиріччями історія бою замовчувалася.
Після здобуття Україною незалежності подвиг Героїв Крут зайняв гідне місце у пантеоні національної слави, став символом патріотизму і жертовності у боротьбі за державну незалежність. На державному рівні цей день почали відзначати з 2003 року. Щорічне вшанування пам’яті Героїв Крут закріплено у Постанові ВРУ від 16 травня 2013 року «Про відзначення подвигу героїв бою під Крутами». У 2006 році на залізничній станції Крути відкрили Меморіальний комплекс «Пам’яті героїв Крут».
Автор меморіалу, Анатолій Гайдамака, створив пам’ятник у вигляді кургану заввишки 7 метрів, на якому встановлено 10-метрову колону. Вона нагадує колони Київського університету, де навчалися більшість студентів, що загинули під Крутами. Навпроти монумента відтворено залізничний перон Києва початку ХХ ст. З обох боків перону на коліях розташовані сім залізничних вагонів, подібних до тих, в яких їхали на фронт учасники бою. У вагонах розташовано виставкові експозиції, що відтворюють події початку ХХ століття, формування незалежної української держави.
В останньому, штабному вагоні меморіального комплексу розміщено виставку-реквієм «Герої не вмирають» пам’яті юнаків, які загинули під час сучасної російсько-української війни на сході України, захищаючи незалежність, суверенітет та територіальну цілісність своєї держави.
Героїв Крут порівнюють із сучасними героями-захисниками Донецького аеропорту у 2015 році – форпосту українських кіборгів, що став символом української мужності, оплотом українського духу. Минуло майже сто років, а ми знову змушені обороняти власну незалежність ціною людських жертв. І як поєднання історії України в особах її звитяжців, вдячні нащадки бережуть пам’ять про героїв для нинішніх і прийдешніх поколінь.
Сотні патріотів з різних куточків України щороку 29 січня їдуть до залізничної станції Крути Борзнянського району Чернігівської області, де на території меморіального комплексу «Пам’яті героїв Крут», проводяться урочисті заходи вшанування.
У 2019 році у Козятині було закладено традицію: долучатися до всеукраїнських заходів вшанування пам’яті Героїв Крут. Учні освітніх закладів міста 29 січня два роки поспіль відвідували Меморіальний комплекс «Пам’яті героїв Крут». У 2021 році у зв’язку з карантинними обмеженнями, поїздку довелося відкласти. Віртуальну екскурсію та розповідь про подвиг юних захисників незалежної України було проведено в рамках тематичної виховної години з національно-патріотичного виховання «Пам’яті героїв Крут» для учнів 9-а класу спеціалізованої школи № 1 ім.Т.Г.Шевченка.
«Пам’ятати своїх героїв дуже важливо, адже герої – це ті найкращі, яких ми втрачаємо. Тих, хто поповнили український національний пантеон на сьогодні, напевно, вистачить для виховання патріотизму на сотні років уперед. Але ми не знаємо/не пам'ятаємо їх, тому прагнемо нових, вважаючи, ніби їх бракує. Їх не бракує в нашій історії, крутянці в цьому пантеоні посідають особливе місце – вони одні з перших віддали свої життя за новопроголошену Українську державу», – вважає Голова Українського інституту національної пам’яті Володимир В’ятрович.
Повертаючись до сучасності, проводиш аналогії з подіями минулого та сьогодення. Як і тоді, 103 роки тому, наша держава у кривавих боях за незалежність втрачає найкращих своїх синів. Мужні українські воїни, нащадки козацької слави і сьогодні щоденно подають приклад мужності, непохитності у своїм прагненні захистити рідну землю від ворожого поневолення, ім’я якому – «русскій мір». У дослідженні та збереженні історичної пам’яті, мови свого народу є запорука збереження держави. Тому бережімо і вивчаймо свою мову, свою історію, залишаймося вірними своїм культурним надбанням для передачі наступним поколінням. Доля України залежить від кожного з нас. Пам’ятаймо про те, що Україна починається з тебе!
СЛАВА УКРАЇНІ!
СЛАВА МУЖНІМ ГЕРОЯМ БИТВИ ПІД КРУТАМИ!
