27 липня відзначає світлий 100 літній Ювілей неординарна козятинчанка Олександра Олексіївна Грушко. На долю уродженки сусіднього села Махаринці, яка зростала у багатодітній родині, за такий поважний вік випало чимало випробувань, знущань, труднощів та й були й радощі. Найцінніше – це те, що Господь дав можливість вижити в період голодомору і під час II-ї світової війни в період гітлерівської окупації рідної неньки України у концентраційному таборі «Освенцим». Усе поборола, подолала і вистояла. Підсумовуючи своє життя, може гордо зазначити, що прожила його з користю для людей, суспільства і з вдячністю Всевишньому.
Війна застала юну 18 — річнурічну дівчину у м. Дніпропетровську, куди поїхала в гості до сестри, але та вже встигла евакуюватись. Молода кипуча кров, імпульсивність, жага до волі та відчуття справедливості, привели дівчину разом з іншими молодими людьми до участі в антифашистському спротиві, за що і поплатилася. Була затримана під час розклеювання підпільних листівок. А потім допити, катування й концентраційні табори, спочатку Майданек, а з 12 жовтня 1942 р. переправлена до Освенцима – Бжезинки ( концтабір Аушвиць- Біркенау ) на території Польщі. Довелось виживати в антилюдських і навіть далеко не в тваринних умовах. Під табірним № 22392 бранки потужної гітлерівської машини з використання, переробленню та знищенню людства.
Але навіть в тих жахливих умовах декому пощастило вижити, тому що і в цій жорстокій м’ясорубці люди намагалися зберегти людські якості та подобу. Наша землячка – в’язень захворіла незабаром на тиф. За наказом її взимку у грудні викинули з барака у двір. Підібрала лікарка чешка Енна і виходила хвору дівчину. На ноги поставила росіянка Ганна Тринда- Шульміна. Іншій українці не пощастило, бо їй ще живій, викинутій на смітник, пацюки обгризли ноги та виїли очі, потім рештки спалили у крематорії. Тим попелом в’язні здобрювали навколишні поля.
Після одужання Олександру порекомендували лікарі Любов Федорівна Алпатова та чешка Енна, як досвідченого фахівця – медсестру, в барак по догляду замаленькими дітьми. Олександра ще до війни закінчила курси медичних сестер, які функціонували при школі №1 ім. Тараса Шевченка. То було жахливе випробування, яке закарбувалося у пам’яті трагічними поетичними строфами у віршах, в тому числі під назвою «Хліб». Авторськими римами колишня бранка розповідає про трагічну долю хлопчика, який за хлібину від фашиста, заради його розваги чи дослідів, згодився залізти у казан з крижаною водою, щоб поділитися шматочками ласого хліба з іншими голодними малолітніми в’язнями, та серце маляти – відчайдухи не витримало. Важко загоїти фізичні, і душевні рани від пережитого. Після звільнення нашими військами у січні 1945 р. концентраційного табору, залишилася помічницею при військовій частині, що подарувала волю. В рідному місті тривалий час і зразково займалася торгівлею, була завідувачкою магазину № 12. Згодом знову була поруч з дітьми, працювала у буфеті ЗОШ № 2 (сьогодні Комунальний заклад «Ліцей №2 Козятинської міської ради Вінницької області»). Віддавала усю себе улюбленій справі. Сьогодні Олександра Олексіївна радо зустрічає рідних, близьких і просто знайомих людей, ділиться приємними миттєвостями минувшини, й на прохання гостей, трагічними спогадами свого життя. Насичене на різноманітні події воно зробило Олександру Олексіївну Грушко героїнею багатьох публікацій, статей, радіоефірів, відеорепортажів і журналістських зустрічей.
Організовували зустріч з непересічною і непереможною козятинчанкою працівники Музею історії міста Козятин на базі школи, де працювала у свій час нескорена жінка нашої оповіді. У 2018 р. вийшла з друку книга, підготовлена каналом «Інтер» «Люди Перемоги! Наш полк», куди ввійшла і розповідь про складну і неповторну долю нескореної нашої землячки. Цю книгу ювілярка передала до фондів КЗ «Музей історії міста Козятин» Козятинської міської ради. В нашому закладі можна з нею познайомитися. Побажаємо шанованій нашій мужній Ювілярці з нагоди 100-літнього Ювілею сил, наснаги, тепла, комфорту й Божої помочі. Хай береже її та близьких Господь.
З Золотим Ювілеєм Вас, Олександро Олексіївно!
Директор КЗ «Музей історії міста Козятин» Лілія Макаревич
