Віктор Михайлович Іванов (31.01.(13.02.).1909-18.06.1981) - кінорежисер, сценарист-письменник і кінодраматург, заслужений діяч мистецтв України (1974), Лауреат Державної премії Ім. Олександра Довженка (1999), член Національної спілки письменників (1974).
Віктор Михайлович Іванов народився в місті Козятині в родині військового фельдшера відділкової лікарні Михайла Спиридоновича та домогосподарки Тетяни Андріївни. В 10 років залишився без батька. Він помер під час епідемії холери у 1919 р. Сім’я бідувала. Довелося хлопчикові в 13 років працювати розсильним у відділі наросвіти.
Набувши трудового досвіду, вступає у 1923 р. до Бердичівського ремісничого училища, потім навчається у Жмеринській профшколі, яку закінчує у 1927 р. У м. В’язьмі в Росії отримує спеціальність помічника машиніста. У неповні 20 років здібному спеціалісту довірили вже реверс стального гіганта. У 1932 р. молодого перспективного працівника направляють до Московського інституту залізничного транспорту. Але у столиці юнак змінює свою робітничу долю на творчу і здає документи до Московського державного інституту кінематографії.
В студентські роки був найкращим шахістом у вузі. Майбутнє корифея української комедіографії передрік своєму найкращому учню відомий кінорежисер С.М. Ейзенштейн, сказавши: «А цей серйозний юнак, напевне, буде знімати комедії…».
З 1936 по 1942 рр. працює асистентом режисера на кіностудії ім.О. Довженка. У 1942 р. евакуйовується до Ашхабаду, де продовжує творчу діяльність на місцевій кіностудії.
Грізні роки війни пройшов командиром взводу вогнеметників, воював під Сталінградом, форсував Дніпро, Букринський плацдарм. Був двічі поранений, важко контужений, комісований за станом здоров’я, але в роботі, як інваліду, на кіностудії було відмовлено, хоча після звільнення Києва він одним із перших повернувся на кіностудію і, навіть, був призначений її комендантом.
Після закінчення війни продовжував свою режисерську діяльність на кіностудіях Свердловська, Вільнюса, Каунаса, з 1950 р. і до самої смерті на рідній кіностудії. За цей період вийшов на екрани кінотеатрів ряд добре відомих поставлених ним фільмів «Шельменко-денщик» (1957), «Сто тисяч» (1959), «Олекса Довбуш» (1961), «За двома зайцями» (1962), «Бджоли і люди» (1963), «Ключі від неба» (1965), «Непосиди» (1967), «Вулиця 13 тополь» (1970), «Веселі Жабокричі» (1975).
З 1956 р. - член Спілки письменників України. Автор збірок для дітей «Наша Наташа» (1954), «Доріжка» (1958), збірки віршів «Доделки-переделки», «Попади», «Сатирический патруль» (1960).
Наш земляк нагороджений орденом Червоної Зірки та багатьма медалями. Помер після тривалої хвороби і похований в м. Києві. В зв’язку з відзначенням у 1999 р. 90-річчя від дня народження нашого земляка Президент підписав Указ про присвоєння Державної премії ім. О. Довженка. На одному із приміщень кіностудії ім. О. Довженка колеги встановили майстру комедіографії бронзовий барельєф з портретом і його персонажами. В Козятині зберігся будинок першого приміщення відділкової лікарні, в якому народився кінорежисер. На ньому земляки у 2007 р. встановили на День Незалежності меморіальну дошку, а в міському історичному музеї створено окрему меморіальну експозицію, присвячену кіномитцю.
