В Козятині чимало історичних пам’яток, які пов’язані з різноманітними пам’ятними подіями в житті міста. Більшість з них найтрагічніші в житті громадян Козятина.
У центрі міста біля будинку культури добре примітний гранітний знак з портретами двох козятинців. До нього регулярно громадськість міста покладають квіти з нагоди дат, пов’язаних з другою світовою війною.
Встановлено глибу у 1998 році, за підтримки місцевої влади, стараннями ветеранів МВС полковника запасу Леоніда Кривова та старшого інспектора РВ УМВС по роботі з населенням Олександра Тихенького. Вони є дослідниками другої світової війни. Краєзнавець, дослідник історії, ветеран служби МВС Леонід Кривов є автором понад 12 книг про цей трагічний період в житті нашого міста.
Жахливу історію двох родин та багато іншої інформації ми, козятинці, можемо знайти в публікаціях та книгах вище згаданого автора, журналіста, який особисто подарував на збереження для нащадків в Музей історії міста Козятин та в центральну районну бібліотеку.
Одним із активних членів підпільної групи був Іван Сербін, його називали українським шефом паровозного депо. Болгарин за походженням, уродженець 1915 року села Земіново Одеської області. Приїхав в Козятин для навчання в фабрично- заводському училищі, отримав спеціальність машиніста, був чудовий, компетентний фахівець справи, веселун, гарно грав на струнних інструментах. В період фашистської окупації, на пропозицію керівника Козятинського підпілля Івана Попова, допомагав чинити спротив окупантам, виводити з ладу паровози, деповське обладнання, зокрема, поворотне коло, розвішував листівки з правдивою інформацією з фронтів, закликав не вірити владі.
Ще одне прізвище учасника підпілля, що ввійшло в історію міста залізничників своєю трагічною долею - Григорій Кондрацький. Виходець із родини розкуркулених радянською владою хазяїв. Народився в селі Повелки на Житомирщині у 1912 році. Батько Михайло – володар власноруч побудованого млина та кам’яного будинку, вимушений був з дітьми після вигнання шукати інших заробітків, щоб прокормити родину. Влаштувався на ст. Бровки ковалем- слюсарем по ремонту вагонів. У 1938 році родина переїхала до Козятина. Його син Григорій – кремезний, статний чоловік, служив з 1933 року в армії, закінчив полкову Жмеринську школу, займався радіотехнікою, оволодів спеціальністю радіотелефоніст. Працював в паровозному депо, в дистанції сигналізації та зв’язку. Був призваний вдруге до лав армії у 1940 році.
Під час 2-ї світової війни в серпні-вересні 1941 року потрапив в оточення під Києвом, а потім у полон, звідки втік та повернувся в Козятин. Влаштувавшись на роботу, познайомився з Іваном Сербіним - українським шефом депо. Таємно прослуховували радіоприймач, котрий склав із деталей Григорій Кондрацький. За цим заняттям і застали окупанти патріотів після доносу запроданців. Підпільники були арештовані. Їх довго катували, допитували в підвалах сучасного приміщення Козятинського загону воєнізованої охорони в районі ПРБ, щоб дізнатися прізвища інших підпільників. Разом з ними був підданий катуванню ще 1 чоловік, про нього відомо, що він Іванов - машиніст.
31 січня приблизно о 10 годині ранку в 25 градусний мороз було зігнане населення Козятина і навколишніх сіл на центральну площу для публічної страти двох залізничників Івана Сербіна та Григорія Кондрацького. Їх привезли на підводі після двотижневих тортур, розповідає в своїх книгах «Підпілля Козятинщини в дії» та «Заради життя на землі», «Кривавий слід війни» Леонід Кривов. Геть знесилених, скалічених нацисти хотіли примусити встати та піти до шибениці. Та молоді чоловіки після нелюдських знущань не змогли навіть підвестися, тому їх потягли поліцаї волоком. Третій за спогадами старожилів на санях був вже не живий. Смерть, як пізніше стало відомо, членів підпільної організації «Залізничник» стала одним із найжахливіших видовищ в житті міста під час німецько-фашистської окупації. Свідками її були не лише близько 3 тисяч людей, а і обидві вагітні дружини підпільників Ірина та Надія. Після баченого і усього пережитого дружина Івана Сербіна Ірина народила передчасно молодшого сина Миколу, через 2 тижня після смерті батька, а Надія через 7 місяців- сина Володимира.
У 2000 р. відвідали наше місто і поклали квіти до пам’ятного місця нащадки патріотів - підпільників із Козятина, м. Сваляви та Вінниці. З ними було організовано з ініціативи Леоніда Кривова та Олександра Тихенького зустрічі з робітниками різних підприємств, установ та керівництвом міста. Мешканці міста та громада пам’ятають жертовність службовців залізниці Івана Сербіна та Григорія Кондрацького, в свій час двом вулицям присвоєно ім’я закатованих фашистами Героїв.
Директор КЗ « Музей історії міста Козятин» Лілія Макаревич.
