Новини

Всього переглядів: 139

4 квітня 2019 року в міському Будинку культури відбувся ювілейний звітний концерт знаного, улюбленого козятинцями, зразкового аматорського хореографічного колективу “Зорянка-Арт”. Свято танцю було присвячено 50-річчю з дня заснування колективу.

Красиві танцювальні номери подарували глядачам: наймолодші учасники колективу, студія сучасного танцю “Dream dance”, вихованці середньої та старшої групи. На заході також була присутня комісія з Вінниці у складі: Олени Назарець - заст. директора Вінницького обласного Центру народної творчості, Андрія Монолакі - хореографа та Наталі Юкальчук - провідного методисту по роботі з дітьми та молоді цього ж центру. Адже колектив захищав своє звання зразкового аматорського колективу.

По завершенню концерту глядачі довгими оплесками не відпускали танцюристів колективу зі сцени.

Журналісти газети “Козятинський експрес” поспілкувалися з засновницею хореографічної династії Машевських, натхненником і душею колективу - Людмилою Машевською, керівником Антоном Машевським та хореографом Алісою Машевською.

- Людмила Дмитрівна, як усе розпочиналося?

Людмила Дмитрівна: - Колектив почав працювати в районному Будинку культури ще в далекому 1968 році, коли приїхав Ігор Павлович Бачинський. Він створив невеличкий колектив. Я почала до нього ходити, коли він пропрацював, напевно, півроку. Багато людей, які зараз живуть в Козятині також ходили в той час. Мені дуже подобалось, як він працював. Особисто у мене нічого не виходило, я плакала, а він казав: “Ну і чого ж ти переживаєш? Як захочеш, все зможеш, досягнеш всього, аби було натхнення!”. І дуже подобалось, коли він згуртовував, об’єднував колектив і казав: “Ми - це сім’я”. У нас був свій статут і таке гасло: “Мій колектив - це я, я - це мій колектив”. Ігор Павлович дуже серйозно працював із колективом, ми теж довго працювали, багато годин. Зробив невеличку перерву - і знову “ганяв” нас.

Через п’ять років напружених тренувань, у 1973-му ми поїхали в Вінницю і були вражені, коли нам сказали, щоб ми подавали на звання “народний”. Тоді ці питання вирішувалися на рівні Міністерства культури країни. Ми подали заявку на звання і кожних три роки робили його захист.

- Ви пов’язали свою долю з танцем. Як проходив період навчання цьому мистецтву?

Людмила Дмитрівна: - Я та дівчинка, в якої абсолютно нічого не виходило, але дуже хотіла. Коли я захотіла вступати в навчальний заклад, Ігор Павлович підтримав і сказав: “Хочеш вступати - іди і вступай, вийде”. Він був людиною, що надихала: “Хочеш? Значить, зможеш досягти”. Поступила в Житомирське музичне училище культури. Педагоги були справжніми майстрами своєї справи. Вони серйозно підходили до навчання, тому не навчитися – було просто неможливо! Це була дуже хороша школа.

- Цікаво. Що було далі?

Людмила Дмитрівна: - По закінченню навчання, я приїхала сюди і спочатку працювала в Вернигородку в школі (вела гурток), а згодом директором Будинку культури. Пройшло багато років, але мені дуже приємно, що мене пам’ятають і запрошують туди на різні свята. Через деякий час прийшла в Козятинський районний Будинок культури працювати методистом. І буквально одразу запропонували стати керівником танцювального колективу. На той час із хореографічним колективом багато часу працювали Борис Зільберман та інші. Я дуже хвилювалася, розуміла шалену відповідальність, переживала, чи будуть слухатися діти. Сама обходила всі школи міста, запрошувала учнів на заняття. Колектив сформувався і існував багато років. І зараз в нашому колективі займаються діти моїх перших вихованців. Дисципліна на моїх заняттях була суворою. Придумувала різні види “покарань” і заохочень. Наприклад, за розмову під час репетицій за кожне слово кидали в банку одну копійку. А на той час одна копійка цінувалася.

- Все Ваше життя пов’язане з танцем…

Людмила Дмитрівна: - Все моє життя було в танці. Навіть на п’ятому місяці вагітності я танцювала. Можливо тому мій син Антон теж став танцюристом. А з часом, став керівником нашого танцювального колективу. 30 років я очолювала “Зорянку”. Тепер я з радістю можу порадити та допомогти.

- Розкажіть про ваші виступи?

Людмила Дмитрівна: - Ми об’їздили всі села Козятинського району. Цікаво, що часом глядачів в залі було менше, ніж нас на сцені. Але нас дуже добре приймали і ми із задоволенням танцювали “від і до”. Виступали, звичайно, у Вінниці, на конкурсах в Києві. З колективом “Подільський квят” ми співпрацювали близько 7 років. Неодноразово були за кордоном.

- Скільки дітей пройшло через “Зорянку” за всі ці роки?

Людмила Дмитрівна: - Дуже важко підрахувати. Можу сказати одне – крім основного колективу 12-16 пар - завжди було 25-30 дітей, так звана, підготовча група.

- Скільки людей було на сцені під час нещодавного звітного концерту?

Аліса Машевська: - 140 дітей. А під час вистави “12 місяців” на сцену вийшло 112 учасників колективу.

- Як Вам вдавалося керувати таким великим колективом протягом багатьох років?

Людмила Дмитрівна:

- Ми живемо своїм колективом, а також цікавимося справами та проблемами вихованців. Організовуємо спільні виїзди на природу, екскурсії, в аквапарк, багато спілкуємося і проводимо час разом.

- Хто підтримує колектив?

Людмила Дмитрівна: - Ми дуже вдячні, що відділ культури Козятинської міської ради нас підтримує. Адже, ми робимо одну справу для дітей нашого міста. Нам було виділено 37 тисяч гривень на костюми. Велика вдячність директорам шкіл: Юр-Кирилюк Раїсі Петрівні, Кудрявець Євгенії Станіславівні, Білянець Олені Анатоліївні, директору ЦДЮТ – Мельник Ользі Олександрівні та начальнику управління освіти та спорту Козятинської міської ради Касаткиній Олені Юріївні  за привітання, тісну співпрацю, розуміння та допомогу. Низький уклін батькам, які завжди поруч з нами та підтримують дітей в їхньому хореографічному розвитку. Я вважаю, що дітям, які ходять в такий великий колектив, в подальшому, завжди буде легше по життю в плані спілкування та праці.

- Традиційно напередодні Дня Незалежності України в нашому місті проходять  шанування найкращих працівників різних галузей. Знаково, що працівники культури теж входять до когорти найдостойніших.

Людмила Дмитрівна: - Я зрозуміла, про що Ви (усміхнулась). Так, одним з найяскравіших моментів  в житті нашого колективу було те, що мене, як керівника зразкового аматорського хореографічного колективу “Зорянка-Арт” було занесену на місцеву Дошку Пошани.

- Хто з вихованців “Зорянки” продовжив свій танцювальний шлях?

Людмила Дмитрівна: - Світлана Ясинська, Анастасія Дончук, Руслана Підручна, Ірина Лобозінська (деяких називаю по дівочих прізвищах), наймолодший хореограф Андрій Площенко.

- Чи берете участь в міжнародних конкурсах?

Антон Машевський: - Це болюче питання сьогодення. Ми отримуємо дуже багато запрошень на участь в різноманітних всеукраїнських, міжнародних конкурсах (Болгарія, Греція, Чехія). Ми залюбки брали б участь в подібних змаганнях, фестивалях! Адже розуміємо, що потенціал нашого колективу дуже високий. Про це говорять багато знаних спеціалістів, в тому числі із-за кордону. Адже завдяки інтернету мають можливість відслідковувати і спостерігати за майстерністю того чи іншого колективу. І стабільно вишуковують, запрошують, надзвонюють по вайберу (як вони це роблять, де знаходять номери – одному Богу відомо!). Але, на жаль, змушені наступати собі на горло, відмовлятися від цікавих пропозицій, дуже потрібних нашим дітям для професійного зросту. Бо на все це потрібні кошти, причому - немалі. Адже танцювальний колектив, на сьогоднішній день, великий. А вивозити по 2-4 пари – немає сенсу…

- Скільки у Вас зараз танців в репертуарі?

Антон Машевський: - Зараз їх в нашому репертуарі 25.

- Чи є найулюбленіші?

- Вони всі мої найулюбленіші. Бо в кожний танок вкладаєш частку свого серця, своєї душі.Найменші вихованці гарно танцюють, стараються, дорослі демонструють професійний рівень підготовки.

- Хто займається постановкою танцю?

- Народними танцями займаюся я, а сучасними - Аліса.

- Як гадаєте, Ваші діти підуть по Вашим стопам?

- На даний час донька вже займається танцями (і не один рік). І брала участь в кількох конкурсах не лише у нашому місті, а й за межами. Щодо сина, то він ще малий. В подальшому, все залежить від них самих, чи вони захочуть. Змушувати не буду, але дуже хотілося б продовжити хореографічну династію.

- Чи звертаєтеся за порадою до Людмили Дмитрівни?

- Звісно, так - вона ж Муза колективу! Вона стільки часу, сил, здоров’я, натхнення і душі вклала в наш колектив, що кожне мудре її слово на вагу золота. Адже, як і кожна мати, своєму дитяті зла не бажатиме, бо вболіває всім добрим серцем як за нас, так і за кожного учасника колективу.

- Хто розробляє костюми?

- В народних костюмах все прописано, там вже нічого не вигадаєш. А от в сучасних танцях, костюми для них придумуємо удвох із дружиною.

- Ваші плани на майбутнє?

- Поки що хочеться відпочити. Потім, згодом, ставити нові танці, адже хочемо розвиватися. Наш рівень з кожним роком зростає. Як зазначала Людмила Дмитрівна, хотіли б брати участь і в міжнародних проектах. Але про це можемо лише мріяти. А на разі - ми не лише займаємося танцями, але і ставимо театральні вистави. Восени маємо запрошення виступити в Вінниці з нашими танцювальними композиціями, в числі яких і улюблений танок “Бублики”.

Вітаємо зразковий аматорський хореографічний колектив “Зорянка-Арт” з золотим ювілеєм! Бажаємо натхнення, нових творчих злетів, наснаги та завзятості, неповторних колоритних виступів та здійснення мрій. Зичимо керівникам колективу задоволення від праці та гучних перемог для своїх вихованців, батькам - пишатися своїми дітьми.

 

Спілкувалися Володимир Жваколюк та Андрій Мордюк

Танець завдовжки в п’ятдесят років
Танець завдовжки в п’ятдесят років
Танець завдовжки в п’ятдесят років
Танець завдовжки в п’ятдесят років
Танець завдовжки в п’ятдесят років
Танець завдовжки в п’ятдесят років