Сьогодні наша громада попрощала з Захисником Буцерогою Павлом Андрійовичем
Павло Андрійович народився 9 червня 1972 року в селі Махаринці. Там закінчив школу. Любив спорт. Займався футболом, штовханням ядра. Був дуже активним, згуртовував навколо себе товаришів. Батьки виховали його дуже відповідальним і працьовитим. В сім’ї панували теплі, довірливі стосунки. Всі турбувались один про одного. З малечку він відчував, а потім зрозумів, що сім’я – це головне. А дім – це затишок і фортеця.
Після школи навчався у Білій Церкві. Здобув професію майстра побутової техніки. Потім строкова служба в армії. Працював на Махаринецькому цукровому заводі до його закриття. Потім поїхав до Києва, влаштувався на підприємство, яке виготовляє ресторанне обладнання.
«Чудовий, справжній чоловік» - каже про нього дружина Леся Петрівна. 28 років шлюбу. 28 років років відчуття захищеності. А зараз – зруйновані надії, мрії. Навіть якщо навколо люди – це самотність,
біль, від якого немає ліків. Син Назар втратив не лише батька, - втратив друга, порадника, який передавав свої вміння; з яким разом рибалили, планували, облаштовували дім, створювали сімейний затишок.
Особливою відповідальністю були батьки. В 2022 році померла мама, кількома роками раніше – тато. Він доглядав батьків, піклувався про них. А коли в січні 2023 року принесли повістку сказав: « Ховатися не буду» і пішов на війну. Служба на сході України: Дніпро, Запоріжжя. Пекло, смерть побратимів, нелюдські випробування. Ніколи не жалівся. Про свої проблеми не розповідав. Двічі вдалося в Києві зустрітися з дружиною. Потім зв’язок обірвався.
З 28 липня 2023 року Павло Андрійович вважався зниклим безвісти. Та родина не втрачала надії, не полишала пошуків. Надія перестала існувати, світ зруйнувався остаточно з появою офіційного сповіщення, за два дні до дня народження Павла.
Солдат Буцерога Павло Андрійович, стрілець – санітар механізованого відділення механізованого взводу, механізованої роти, 2-го механізованого батальйону військової частини А 4712, під час виконання бойового завдання, мужньо виконавши військовий обов’язок в бою за Україну, її свободу та незалежність в районі населеного пункту Новопрокопівка, Пологівського району, Запорізької області загинув.
6 місяців і 10 днів на війні і майже 2 роки дороги додому, де тепер порожнеча без нього. Яку ніщо не зможе заповнити. Кожне нагадування рве серце. Його речі, фотографії, запах, голос у пам’яті –
все стає джерелом болю. Родині тепер з цим жити, дихати, нести крізь роки. Це важкий хрест. Нехай душа його спочине в спокої.
Похований Воїн на кладовищі в с.Махаринці.
Вічна пам'ять та слава! Щирі співчуття рідним та близьким!
