Володимир Іванович, народився 4 жовтня 1969 року в місті Козятин, був людиною честі, відданості та безмежної любові до своєї родини та Батьківщини. Його життєвий шлях обірвався 9 липня 2024 року під час виконання бойового завдання поблизу населеного пункту Пойма на Херсонщині, на окупованому лівому березі річки Дніпро. За свій подвиг він був посмертно нагороджений медаллю «За оборону України».
Дитинство та юність Володимира пройшли у рідному Козятині, де він навчався у середній школі №3. З ранніх років він вирізнявся активністю, брав участь у спортивному та громадському житті, про що свідчать численні грамоти та подяки. Саме в шкільні роки він зустрів свою майбутню дружину Ірину, з якою розділяв багато спільних захоплень. Їхній союз, що розпочався після повернення Володимира з армії у 1989 році, став міцною опорою його життя.
Військову службу Володимир Іванович проходив у Чехословаччині з 1987 по 1989 рік, де проявив себе як справжній патріот, затримавши 2 диверсантів, за що був відзначений грамотою, званням старший сержант та позачерговою відпусткою. Ці події сформували його як сміливу та безстрашну особистість, про що пізніше згадували його друзі, підкреслюючи, що він не боявся нічого у світі.
Після армії Володимир Іванович розпочав свій трудовий шлях на залізниці, працюючи помічником машиніста та на станції «Козятин 1». Згодом, з 1996 року, він присвятив себе службі в органах внутрішніх справ, де, за словами колег, досконало знав усі нюанси своєї справи та був прикладом чесності та справедливості. Навіть після виходу на пенсію у 2008 році, Володимир Іванович не припиняв працювати, обіймаючи посади в охоронній службі в м.Київ, а з 2019 року в Українській технологічній компанії начальником служби внутрішньої безпеки підприємства.
У лютому 2024 року, попри вік Володимир Іванович знову став на захист Батьківщини, будучи призваним до лав Національної гвардії України і був призначений командиром 1-го відділення 3-го взводу оперативного призначення (на бронетранспортерах) 2-ї роти оперативного призначення батальйону оперативного призначення (на бронітранспортерах) в/ч 3056 34 Херсонського полку. Його товариші по службі відзначали його чуйність, відповідальність та вміння знаходити спільну мову з усіма, незалежно від віку та досвіду. Важливим етапом його військової підготовки стало навчання в Британії, де він підвищував кваліфікацію.
Володимир Іванович був справжнім сім'янином. Разом з дружиною Іриною вони виховали сина Сергія, який подарував їм онука Іванка. Родина для нього завжди була найвищою цінністю.
Волинець Володимир Іванович назавжди залишиться в пам'яті як справжній Герой – сміливий, безстрашний, справедливий і вірний своїм принципам. Його поховали на Алеї Слави на центральному кладовищі у рідному Козятині. Його життя стало прикладом служіння Україні та жертовності заради її майбутнього.
Слава Герою! Вічна пам'ять!
