Сьогодні ми попрощалися з мужнім Воїном, нашим Захисником Гураком Григорієм Олександровичем🕯
Григорій народився 11 листопада 1981 року в селі Шарапанівка Крижопільського району. У 4 – ри річному віці Григорій разом з мамою переїхав доьКозятина. Навчався 9 – й школі, захоплювався футболом, грав за команду СВАТ «Обрій». Допомагав мамі. З дитинства розумів, що він єдиний чоловік в сім’ї та всю відповідальність взяв на себе. Мама не могла ним натішитися і всім говорила« Мій Григорій золота дитина має золоті руки а серце ще золотіше. Мій дорогий помічник та моя надія». По закінченні школи Григорій отримав водійське посвідчення та пішов працювати. Далі строкова служба.
Працював на залізниці, але більше любив майструвати, щось робити своїми руками й зрозумів, що його покликання це будівельна справа. Досягнув у будівництві досконалості та щоразу насолоджувався ідеальним закінченням кожної своєї роботи. Одружився з дівчиною Оксаною, яку знав з дитинства. Вони навчалися в одній школі, гралися на одній вулиці. Сім’я для Григорія стала головним сенсом життя. І для сім’ї він готовий був гори звернути. Все, що є в будинку, все зроблено його руками. У його сім’ї мало бути все і все лише найкраще. І Григорій знав, як цього досягнути. Маючи багато друзів, знайомих, які поважали Григорія, він нікому і ніколи не відмовив. Для всіх у нього вистачало часу.
Побратим розповідав, що ще не бачив, щоб з таким захопленням розповідали про дітей. Нова фото з дому і знову Григорій біг і показував своїх діток. Говорив« Подивіться, яке в неї волосся…Яка вона чудова. Який він дорослий та мужній». Читати вчилися разом: Софійка, мама і тато з окопу, коли міг вийти на зв’язок. Приїхавши у відпустку не випускав донечку з рук та старався весь час бути поруч біля сина. Коли забирав донечку з садочка то ніс її на руках, а не вів за ручку. Дихав своїми дітьми, мріяв про їх щасливе майбутнє. Бувши на нульових позиціях за себе не хвилювався, він хвилювався чи у сім’ї все є, чи все у них добре.
Таким же відданим, рішучим Григорій був воїном. 26 лютого 2022 року був призваний до збройних сил України. З 25 травня по 15 грудня 2022 року брав участь у боях з російським агресором у зведеному батальйоні 120 – ї бригади територіальної оборони на території Донецької та Харківської областей. Відстоював Бахмут. Війна змінила погляди чоловіка. Почав говорити, що ми не так живемо, весь час працюємо. А після війни будемо більше відпочивати, разом кудись їздити. Був дуже чуттєвою людиною. Всім дякував за підтримку. Коли дружина Оксана пропонувала залишити службу говорив «Як я хлопцям в очі дивитимусь».
1 березня 2023 року дружина зробила сюрприз та приїхала в місце наближене до фронту. Незабутнє відчуття щастя переповнювало обох. 10 квітня знову приїхала до чоловіка перед від’їздом до Бахмуту. В ту останню зустріч Оксана побачила перші і єдині сльози в очах чоловіка. 11 квітня був останнім днем коли вони були разом, остання зустріч, останній погляд. Говорив « Тримайся, ти сильна. Бережи себе. Батьки старіють, ти маєш за них відповідати». Він був двигуном, вірив в мене більше ніж я сама» - згадує дружина. І знову Бахмут.
З 19 квітня 2023 року перестав телефонувати і саме з того дня вважався безвісти зниклим .
Донечка запитувала « Чому тато не дзвонить?» Їй пояснювали, що тато втратив телефон на полі бою. І коли Софійка пішла до 1 класу мама Оксана сказала, що купимо тобі телефон, щоб ти була на зв’язку. На що дитина відповіла « Мені не потрібно, давай татові купимо».
Сім’я жила з надією і трималась. Оксана брала участь в акціях. Зверталась в усі можливі організації і установи. Та 16 жовтня 2025 року отримала сповіщення , що Гурак Григорій Олександрович –військовослужбовець, в наслідок передачі та репатріації тіл, згідно проведеної експертизи, ідентифікований, як військовослужбовець 6 – го батальйону територіальної оборони військової частини А 7048, Гурак Григорій, який під час виконання бойового завдання в місті Бахмут, Донецької області 19.04.2023 року загинув. У рідних не має більше надії, залишилась випалена пустеля. Сім’я втратила любов, захист та опору . А Україна втратила рішучого воїна, бійця без страху, чоловіка з міцним характером і щирою доброю душею.
Похований Григорій на кладовищі в с.Козятин на Алеї Слави.
Вічна пам'ять та слава Герою!🇺🇦
